Що може об’єднувати Петра Порошенка, Нестора Шуфрича та В’ячеслава Богуслаєва? Не політика і не погляди. Усі вони зіткнулися не лише із санкціями, а й з правовими прогалинами, які держава досі не спромоглася усунути.
За останні чотири роки санкції стали універсальною відповіддю держави на безпекові виклики, а санкційні списки поповнилися тисячами осіб. Однак разом з масштабуванням механізму оголилася його слабкість: він не узгоджений з іншим українським законодавством і міжнародними підходами.
Серед основних проблем – відсутність необхідності обґрунтовувати причини накладення санкцій, винятків для використання бодай частини заблокованих активів (зокрема, для базових, законних потреб), механізмів дієвого оскарження і скасування санкцій. Усе це протягом останнього року стало предметом критики.
Наслідки вже не теоретичні: наприкінці 2025 року стався перший програш України підсанкційній особі в ЄСПЛ. У справі ТОВ “М.С.Л.” проти України ЄСПЛ вперше дійшов висновку про системні проблеми українського санкційного механізму.
Реклама:
Одна з прогалин – відсутність належного судового контролю за санкційними рішеннями влади та обґрунтування причин накладення санкцій навіть з огляду на воєнний стан та міркування національної безпеки. Україна обійшлася невеликою ціною, бо ЄСПЛ не присудив грошової компенсації з бюджету і українці не сплатили відшкодування з власних кишень. Проте так буде не завжди.
Кейс Порошенка
Першим прикладом прогалин системи у 2025 році стала невдала спроба поділу майна подружжя Порошенків. Після запровадження санкцій проти Петра Порошенка під обмеження потрапили спільні активи подружжя на 17,1 млрд грн.
Водночас Марина Порошенко, не перебуваючи під санкціями як співвласниця, хоч і має законне право на свою частку майна, набутого в шлюбі, нічого зробити не може. Причина – українське законодавство не передбачає процедури розблокування частини активів, що належать непідсанкційному співвласнику.
Реклама:
Петро Порошенко у Верховному Суді
Фото “Інтерфаксу-України”
Проте це лише початок. Зараз формується значно небезпечніша ситуація, коли внаслідок застосування санкцій неможливо виконати судові рішення і чинне законодавство не пропонує механізму для вирішення таких колізій.
Кейс Шуфрича
Показова ситуація – навколо обвинуваченого в державній зраді Нестора Шуфрича, який перебуває під вартою вже понад два роки. 4 грудня 2025 року ЄСПЛ прийняв до провадження скаргу Шуфрича щодо надмірної тривалості тримання під вартою та звернув увагу на можливість дружнього врегулювання справи.
Зважаючи на це, Київський апеляційний суд визначив альтернативний запобіжний захід у виді застави в розмірі понад 33 млн грн. Однак внести ці кошти неможливо, бо через персональні економічні санкції, застосовані до Шуфрича, фінмоніторинг блокує всі платежі на його користь навіть від третіх осіб.
Нестор Шуфрич
Фото “РБК-України”
Кейс Богуслаєва
Аналогічна ситуація – у справі підсанкційного колишнього керівника АТ “Мотор Січ” В’ячеслава Богуслаєва. Він перебуває під вартою понад чотири роки з обранням альтернативного запобіжного заходу у виді застави в розмірі понад 696 млн грн.
В’ячеслав Богуслаєв
Фото “Радіо Свободи”
У відповідь на звернення щодо внесення застави за обвинуваченого НБУ зазначив, що третя особа може сплатити кошти за підсанкційну особу за трьох умов: кошти не є коштами санкційної особи, до якої застосована санкція “блокування активів”; кошти сплачуються не від імені такої санкційної особи; сплата застави не призведе до виконання економічних та фінансових зобов’язань на користь санкційної особи.
Відповідь Нацбанку щодо внесення застави за Богуслаєва
Джерело: Telegram-канал захисника Богуслаєва
Однак цей механізм не працює через розмитість формулювань та відсутність чітких механізмів. Як наслідок підсанкційні особи змушені перебувати під вартою впродовж тривалого часу, хоча ЄСПЛ визнає це порушенням конвенції.
Хоча вони мають право на мʼякший запобіжний захід у вигляді внесення застави, проте через санкції вони не можуть реалізувати це право. Навіть треті особи, які не перебувають під санкціями, не можуть сплатити заставу на їхню користь.
Читайте також
Обмеження проти українців: що не так з вітчизняними санкціями та як їх покращити?
Процедура адміністративного оскарження санкцій взагалі не передбачена. Верховний Суд не розглядає санкційні рішення по суті. Механізм отримання індивідуального дозволу на часткове розблокування активів в Україні не працює, а чіткий порядок реалізації санкції у вигляді блокування активів досі відсутній.
Сумарно це створює серйозні ризики звернень підсанкційних осіб до ЄСПЛ з перспективою визнання санкцій такими, що порушують права людини, та присудження значних компенсацій з бюджету воюючої держави.
Щоб запобігти цим ризикам, Україна має діяти на випередження: усунути наявні прогалини і реформувати санкційну політику, наблизивши її до євросоюзівських стандартів. Це не лише питання правової безпеки держави, а й пряма вимога ЄС у межах євроінтеграційного процесу та гармонізації законодавства.
Незалежно від персоналій, правила мають бути чіткими, передбачуваними та однаково застосовуваними, відповідати принципу верховенства права і забезпечувати процесуальні гарантії. Санкції повинні бути ефективним інструментом захисту нацбезпеки, а не джерелом правових ризиків для держави.
