Сурогатне материнство – це тема, яка завжди викликає палкі дискусії в Україні. Чинне законодавство в Україні є доволі ліберальним і дозволяє проведення сурогатного материнства як в інтересах громадян України, так і в інтересах іноземців. Наприкінці серпня та на початку вересня до Верховної Ради подали два законопроєкти, що можуть істотно змінити ринок сурогатного материнства в України.
Розповідаємо, які правила чинні наразі, що пропонується змінити та які європейські стандарти треба врахувати.
Реклама:
Сурогатне материнство є методикою лікування безпліддя, яка передбачає виношування дитини, що має генетичну спорідненість з одним або обома з подружжя, гестаційним кур’єром – сурогатною матір’ю.
В Україні сурогатне материнство врегульовано доволі фрагментарно, оскільки спеціального закону, присвяченого питанням допоміжної репродукції людини, досі немає. Так, загальні відсилочні норми про застосування допоміжних репродуктивних технологій містяться у Цивільному кодексі та Основах законодавства про охорону здоров’я.
Сімейний кодекс України врегульовує питання походження дитини, народженою сурогатною матір’ю, встановивши, що батьками дитини є подружжя, ембріон яких було імплантовано сурогатній матері.
Єдиним “спеціальним” нормативним актом, що врегульовує питання сурогатного материнства, є наказ Міністерства охорони здоров’я “Про затвердження Порядку застосування допоміжних репродуктивних технологій в Україні”, № 787 від 9 вересня 2013 року (далі – Наказ).
РЕКЛАМА:
Наказом дозволено сурогатне материнство лише за медичними показаннями (наприклад, відсутність матки, невдалі повторні спроби допоміжних репродуктивних технологій (4 і більше разів) при неодноразовому отриманні ембріонів високої якості, перенесення яких не приводило до настання вагітності та інші показання, визначені Наказом).
Це означає, що якщо дружина може виносити дитину самостійно, але просто не бажає, програма сурогатного материнства у такому випадку не може бути проведена.
Також Наказ встановлює, що майбутніми батьками може бути лише подружня пара, тому особи, які перебувають у “цивільному” шлюбі, скористатись послугами сурогатної матері теж не зможуть. І ще одна імперативна умова Наказу вимагає, щоб обидва з подружжя або хоча б один із них мав генетичний зв’язок із дитиною.
Якщо у обох з подружжя відсутні життєздатні репродуктивні клітини – проведення сурогатного материнства в інтересах такого подружжя буде неможливими.
Ще однією умовою є відсутність безпосереднього генетичного зв’язку між сурогатною матір’ю та дитиною. Це означає, що сурогатна матір не може бути одночасно й доноркою яйцеклітин, втім виношування вагітності близькими родичками (матір’ю, сестрою, двоюрідною сестрою тощо) Наказом дозволено.
Наказ передбачає також і вимоги до сурогатної матері: нею повинна бути повнолітня дієздатна жінка, яка має власну здорову дитину, не має медичних протипоказань і добровільно погоджується стати сурогатною матір’ю. Якщо ж сурогатна матір перебуває у шлюбі, то згоду на її участь у програмі сурогатного материнства обов’язково повинен дати її чоловік.
Реклама
Норми українського Наказу є доволі ліберальні, адже дозволяють так зване “комерційне” сурогатне материнство, тобто сурогатна матір може отримати винагороду за свої послуги.
Також в Україні дозволено сурогатне материнство для іноземців, які приїжджають до нашої країни з метою народження дітей навіть попри брутальну війну, розпочату країною-агресоркою. Це не дивно, адже в Європі дуже обережно ставляться до сурогатного материнства, і в тих країнах, де воно дозволено (а це не так багато, особливо, в Західній Європі), йдеться переважно лише про “альтруїстичне” сурогатне материнство, тобто таке, що не передбачає виплату винагороди сурогатній матері. Часто спеціальними законами обмежується також можливість реклами сурогатного материнства.
Існують рекомендації щодо врегулювання відносин в сфері сурогатного материнства і на європейському рівні. Європейським товариством репродукції людини та ембріології (European society of human reproduction and embryology, далі – ESHRE) у 2025 році були видані нові етичні рекомендації щодо сурогатного материнства. Зокрема, ESHRE вважає процедуру сурогатного материнства етичною за таких умов:
майбутні батьки та сурогатна матір повинні отримати необхідні професійні юридичні та медичні консультації;
сурогатна матір повинна мати задовільний стан здоров’я, щоб виносити вагітність; у неї вже повинна бути принаймні одна дитина;
сурогатне материнство не повинно проводитись, якщо майбутня матір може самостійно завагітніти і народити дитину;
етичною є імплантація не більше, ніж одного ембріона, для виношування сурогатною матір’ю;
сурогатне материнство повинно бути некомерційним, а виплати сурогатній матері повинні обмежуватись компенсацією її “розумних” витрат та втраченого доходу;
заклади охорони здоров’я повинні реєструвати свої дані для подальших наукових досліджень;
дані щодо сурогатного материнства повинні реєструватись у національних та міжнародних реєстрах (щоправда, із тексту роз’яснень, не дуже зрозуміло, про які реєстри йдеться);
потребує подальших досліджень психологічний вплив сурогатного материнства на батьків, в інтересах яких воно було проведено, дитину, народжену сурогатною матір’ю та на саму сурогатну матір.
Зауважимо, що встановлені Наказом умови проведення процедури сурогатного материнства не зовсім відповідають згаданим рекомендаціям ESHRE.
Наприклад, Наказ дозволяє проведення комерційного сурогатного материнства, що суперечить новим рекомендаціям ESHRE. Також на заклади охорони здоров’я в Україні не покладаються обов’язки реєструвати будь-які дані щодо сурогатного материнства або проводити наукові дослідження після завершення процедури сурогатного материнства попри рекомендації ESHRE.
На моє переконання, в Україні вже давно назріла необхідність врегулювати відносини в сфері допоміжної репродукції людини шляхом ухвалення спеціального закону.
Реклама
Починаючи із початку 2000-х років, законопроєкти, покликані унормувати відносини у сфері застосування допоміжних репродуктивних технологій, подаються на розгляд Верховної Ради, однак і досі жоден із них не ухвалили.
Нещодавно на розгляд законодавця було подано 2 чергових законопроєкти: перший законопроєкт “Про застосування допоміжних репродуктивних технологій” № 13683 від 22.08.2025, було підготовлено Кабміном (далі – законопроєкт Кабміну); альтернативний законопроєкт № 13683-1 від 04.09.2022 року було подано народним депутатом Олександром Дануцею (далі – альтернативний законопроєкт).
Законопроєкт Кабміну містить такі новели щодо процедури сурогатного материнства:
визначення термінів “замінна матір”, “генетичні батьки”, “замінне материнство”;
подружжя або один з подружжя, в інтересах якого проводиться сурогатне материнства, повинен бути громадянином України. Якщо один з подружжя є іноземцем або особою без громадянства, умовою застосування сурогатного материнства є перебування у шлюбі більше трьох років. Хоча мотиви законодавця щодо встановлення такого строку перебування у шлюбі є цілком зрозумілими – очевидно, що ця норма спрямована на уникнення фіктивних шлюбів заради проведення процедури сурогатного материнства – на нашу думку, ця норма має дискримінаційний характер;
послугою сурогатного материнства тепер зможе скористатись одинока особа, громадянин України. Зауважимо, що судовій практиці українських судів відомі випадки використання послуг сурогатного материнства одинокими особами, попри чинну законодавчу вимогу про перебування осіб в шлюбі;
сурогатне материнство забороняється для подружжя, якщо один з них є громадянином України, а інший – громадянином держави, де такий метод застосування репродуктивних технологій заборонений законом; для подружжя, обидва з яких є іноземцями; подружжя, один з яких є іноземцем, а інший – особою без громадянства, або для одинокої особи, яка є іноземцем або особою без громадянства. Це унеможливить використання послуг сурогатного материнства іноземцями, які приїжджають до нашої держави навіть під час війни для народження генетично рідної дитини;
низка новел стосується вимог до сурогатної матері. Наприклад, сурогатною матір’ю не зможе стати жінка, яка була позбавлена батьківських прав, якщо ці права не були поновлені. Така вимога не зовсім зрозуміла, адже сурогатна матір не набуває батьківських прав по відношенню до народженою нею дитини;
законопроєкт передбачає лише альтруїстичне (безоплатне) сурогатне материнство. Тим не менш передбачається необхідність утримання сурогатної матері генетичними батьками протягом всього періоду вагітності, виплати компенсації за виношування та народження дитини у розмірі не меншому, ніж середній заробіток по Україні, а також компенсацію шкоди здоров’ю в результаті замінного материнства. Граничний розмір такої компенсації законопроєктом не встановлюється;
нарешті імперативною є вимога про нотаріальне посвідчення договору про замінне материнство;
законопроєкт передбачає істотні умови договору про замінне материнство, водночас типова форма договору про замінне материнство буде затверджуватись Кабміном;
містить законопроєкт і норми про захист дитини, народженої сурогатною матір’ю. У разі народження передчасно народженої дитини, дитини з вадами розвитку, генетичними захворюваннями генетичні батьки є батьками дитини і зобов’язані піклуватись про неї згідно з вимогами чинного законодавства. Відмова ж генетичних батьків від дитини, народженою замінною матір’ю, є юридично недопустимою та суперечить моральним принципам суспільства. Ця норма суперечить частині третій ст. 143 Сімейного кодексу України, відповідно до якої дитина може бути залишена батьками у пологовому будинку або в іншому закладі охорони здоров’я, якщо вона має істотні вади фізичного і (або) психічного розвитку, а також за наявності інших обставин, що мають істотне значення.
Деякі із запропонованих новел є дискримінаційними (наприклад умова про перебування у шлюбі більше трьох років, якщо сурогатне материнство проводиться для подружжя, один з яких не має громадянства України). Однак низку норм законопроєкту Кабміну можна оцінити як виключно позитивні: йдеться, наприклад, про обов’язкове нотаріальне посвідчення договору сурогатного материнства; визначення істотних умов договору сурогатного материнства на законодавчому рівні; запровадження альтруїстичної моделі сурогатного материнства відповідно до рекомендацій ESHRE.
Альтернативний законопроєкт також містить визначення понять “генетичні батьки”, “сурогатна матір” та “сурогатне материнство”. Щодо сурогатного материнства альтернативними законопроєктом пропонуються такі зміни:
розмір річної плати за ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, яка включає в себе застосування допоміжних репродуктивних технологій методом сурогатного материнства, пропонується встановити у розмірі, що становить одну тисячу прожиткових мінімумів на одну особу в розрахунку на місяць, встановлених для працездатних осіб на 1 січня відповідного календарного року;
перелік медичних показань у пацієнтки для застосування методики сурогатного материнства буде встановлюватись МОЗ;
на генетичних батьків буде покладено обов’язок забрати дитину із закладу охорони здоров’я, у якому проходили пологи, після її народження та забезпечити реєстрацію народження такої дитини відповідно до законодавства України, що суперечить частині третій ст. 143 Сімейного кодексу, відповідно до якої дитина може бути залишена батьками у пологовому будинку або в іншому закладі охорони здоров’я, якщо вона має істотні вади фізичного і (або) психічного розвитку, а також за наявності інших обставин, що мають істотне значення;
лікарі отримають право “встановлювати граничний вік сурогатної матері за результатами її огляду”. Це законодавче формулювання є недосконалим, оскільки не має об’єктивних критеріїв і ставить можливість жінки стати сурогатною матір’ю в залежність від суб’єктивної думки лікаря;
ст. 11 альтернативного законопроєкту пропонується передбачити низку прав та обо’язків сурогатної матері. Низка таких прав буде закріплена вперше на законодавчому рівні: наприклад, право на отримання компенсації за понесені витрати, втрату працездатності, виношування та народження дитини від генетичних батьків або право на надання психологічної підтримки за рахунок генетичних батьків. Одним із обов’язків сурогатної матері також стане обов’язок передати генетичним батькам усі документи, необхідні для державної реєстрації народження дитини, та надати згоду на запис подружжя батьками дитини;
ст. 12 альтернативного законопроєкту містить вимоги до форми і змісту договору сурогатного материнства. На наш подив, пропонується укладати договір у простій письмовій формі;
ст. 13 альтернативного законопроєкту визначає походження дитини, народженої в результаті сурогатного материнства. Прогресивною є норма частини другої цієї статті, відповідно до якої у випадку припинення шлюбу або визнання його недійсним, смерті, визнання померлими обох із генетичних батьків до народження дитини, а так само у випадку ухилення генетичними батьками від обов’язку, прийняти дитину та здійснити державну реєстрацію її народження, батьками дитини, народженої в результаті застосування методу сурогатного материнства, є генетичні батьки.
Альтернативний законопроєкт є ліберальнішим за попередній, але потребує значних доопрацювань як з точки зору приведення його у відповідність до міжнародних етичних рекомендацій, так і з точки зору юридичної техніки.
Реклама
Який із законопроєктів буде прийнято Верховною Радою і чи не будуть розроблені та подані альтернативні законопроєкти, покаже тільки час.
Сурогатне материнство — це не лише юридичне, а й глибоко етичне питання, тому дуже важливо, щоб майбутній закон захищав права дітей, права батьків та права жінок, які погоджуються стати сурогатними матерями. Чи готове суспільство до відкритої розмови про те, яким ми хочемо бачити майбутнє цієї сфери?
Катерина Москаленко, к.ю.н., адвокатка, доцентка, доцентка кафедри цивільного права КНУ імені Тараса Шевченка, членкиня Центру сімейного права ВША, спеціально для УП. Життя
Публікації в рубриці “Погляд” не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора.
