Після двох упевнених перемог поспіль Макса Ферстаппена в Монці та Баку чимало фанатів нідерландця, які пережили довгу депресію в середині сезону, помітно пожвавилися. А найсміливіші й найоптимістичніші навіть заговорили про шанси на “камбек” у решті гонок до кінця чемпіонату.
Наскільки реальна можливість того, що титульна інтрига спалахне з новою силою, ми ще поговоримо наприкінці цієї статті. А поки що пропонуємо вам зазирнути в історію Формули-1 і згадаємо десять випадків, коли пілоти в кінцівці сезону перевертали розклад сил і все ж ставали чемпіонами світу.
10 місце: Кеке Росберг, 1982
За п’ять етапів до кінця сезону 1982 року Кеке Росберг перебував на п’ятому місці особистого заліку, а його відставання від Дідьє Піроні, який лідирував, становило 16 очок за дев’яти очок за перемогу. З огляду на неймовірну швидкість Феррарі на тлі Вільямса, про якісь серйозні шанси не йшлося. Але далі все змінилося різко і кардинально.
У нашому топі ця історія посідає лише десяте місце з двох причин. По-перше, титул Росберга з однією-єдиною перемогою за сезон явно натякав організаторам, що систему нарахування очок варто було б переглянути.
Кеке Росберг після перемоги на Гран-прі Швейцарії 1982 року
Getty Images
А по-друге, вирішальним фактором стала трагічна випадковість: у кваліфікації Гран-прі Німеччини Піроні зазнав важкої травми ніг, яка була несумісна з подальшою участю в перегонах.
9 місце: Джеймс Хант, 1976
Наступним у нашому рейтингу опиняється ще один випадок, що став можливим лише через травму беззаперечного фаворита сезону. Після Гран-прі Великої Британії Нікі Лауда випереджав Джеймса Ханта на 23 очки, і здавалося, що питання титулу – лише формальність.
Нікі Лауда і Джеймс Хант у сезоні 1976 року
Формула-1 у соціальній мережі X (раніше Twitter)
Але потім трапилася гонка в “зеленому пеклі” Нюрбургрингу, де австрієць зазнав важких травм. Він був змушений пропустити два етапи, а в решті перегонів чемпіонату продовжував тривале відновлення і виглядав радше блідою тінню самого себе. Це й дало змогу британцеві відігратися.
До фінальних перегонів у Японії гонщиків розділяли лише три очки. І якби погода була сухою, цілком можливо, Нікі зумів би втримати титул. Але над автодромом Фудзі йшов проливний дощ, і Лауда, який зовсім недавно пережив важкі випробування в лікарні, не наважився знову так ризикувати життям. Саме це відкрило дорогу Ханту і принесло йому титул із перевагою всього в один заліковий бал.
Події того чемпіонату лягли в основу художнього фільму “Гонка”, і багато глядачів молодого покоління знайомі з ними лише поверхово. Однак кіно випустило з уваги чимало важливих деталей. І вже 2 жовтня у нас вийде друга частина історії про Нікі Лауду, яка, зокрема, детальніше висвітлить усі події того сезону.
8 місце: Льюїс Гамільтон, 2014
Сезон 2014 року приніс безліч змін у Формулі-1. Новий технічний регламент ознаменував початок “гібридної турбоери”, яка триває і понині.І почалося все з чемпіонату тотального домінування команди Мерседес. А претендентами на титул стали два напарники – Ніко Росберг і Льюїс Гамільтон.
Читайте також :
Бий своїх, щоб чужі боялися: найвідоміші протистояння напарників
Хоча Льюїс виглядав у цій парі значно сильнішим, що проявлялося в більшості випадків їхнього очного протистояння на трасі, довгий час саме Ніко очолював турнірну таблицю.
Льюїс Гамільтон і Ніко Росберг після Гран-прі Австрії 2014
Getty Images
Після Гран-прі Бельгії німець випереджав британця на 29 очок за нинішньої системи нарахування. І хоча до кінця чемпіонату залишалося ще сім етапів, це здавалося вельми багато, особливо з урахуванням невдач Гамільтона під час сезону.
Розпочав сезон Мерседес під номером 44 зі сходу через поломку двигуна в Австралії. Пізніше в Канаді з технічними проблемами зіткнулися обидві “срібні стріли”, проте Льюїс знову закінчив гонку достроково, тоді як Ніко “дошкутильгав” до фінішу другим. А в Німеччині та Угорщині британцеві через проблеми у кваліфікації довелося прориватися з хвоста.
Вишенькою на торті стало зіткнення двох напарників на Гран-прі Бельгії, після якого Гамільтон зійшов, а Росберг знову фінішував другим.Але саме той момент став відправною точкою для “камбеку” – далі Льюїс здобув п’ять перемог поспіль і до Абу-Дабі вже сам підійшов у статусі фаворита.
7 місце: Емерсон Фіттіпальді, 1974З огляду на те що Джекі Стюарт завершив кар’єру після свого титулу 1973 року, в міжсезоння складалося стійке враження, що чемпіонат 1974-го стане для Емерсона Фіттіпальді легкою прогулянкою до чергового титулу.
Читайте також :
Фото
Джекі Стюарт – легенда “героїчної” епохи Формули-1
Однак реальність виявилася куди суворішою. Доволі часті технічні проблеми на боліді бразильця призвели до того, що за три етапи до кінця він відставав від Клея Регаццоні на дев’ять очок – саме стільки тоді давали за перемогу. Ба більше, попереду Емерсона в турнірній таблиці перебували також Нікі Лауда та Джоді Шектер.
Емерсон Фіттіпальді, Нікі Лауда і Клей Регаццоні в 1974 році
Performance Insights у соціальній мережі X (раніше Twitter)
Але подіум у Монці та перемога в Канаді дозволили Фіттіпальді зрівнятися за кількістю очок із Регаццоні перед фінальним заїздом. І хоча обидва провели гонку доволі мляво, четверте місце принесло бразильцеві його другий чемпіонський титул.
6 місце: Себастьян Феттель, 2010
Сезон 2010 року увійшов в історію Формули-1 як один із найбільш хаотичних. Одразу п’ять гонщиків серйозно претендували на чемпіонство – Себастьян Феттель і Марк Веббер на Ред Буллі, Льюїс Гамільтон і Дженсон Баттон на Макларені, а також Фернандо Алонсо на Феррарі.
Читайте також :
Фото
Чемпіони та Феррарі: як складалися долі титулованих гонщиків після переходу в Скудерію
Дощовий Гран-прі Кореї закінчився для “биків” подвійним сходом, що дало змогу Алонсо вийти в лідери чемпіонату. Феттель же за дві гонки до кінця перебував лише на четвертій сходинці турнірної таблиці та відставав на цілих 25 очок за системою 25-18-15-12-10-8-6-4-2-1. Враховуючи, що різниця заробітку першого і другого місць становить лише 7 очок, це було дуже багато.
У той момент здавалося, що німець уже ні на що серйозне не претендує. І навіть після дубля Ред Булл в Бразилії відставання скоротилося лише до 15 пунктів, що означало: шанси Себастьяна були радше математичними – адже Фернандо було достатньо фінішувати четвертим.
Але допомога прийшла звідти, звідки її ніхто не чекав. Пілот команди-середняка Рено Віталій Петров, який здійснив піт-стоп на першому колі під час виходу на трасу машини безпеки, опинився попереду Алонсо, коли той змінив гуму пізніше. А далі за всю дистанцію, що залишилася, іспанець так і не зміг пройти бар’єр, що раптово виник на шляху.
Віталій Петров стримує Фернандо Алонсо на Гран-прі Абу-Дабі 2010
Формула-1 у соціальній мережі X (раніше Twitter)
Таким чином, Себастьян Феттель вперше став чемпіоном світу, а керівник Ред Булла Крістіан Хорнер пообіцяв Віталію Петрову “річний запас” енергетичних напоїв. Щоправда, свою обіцянку він виконав лише 11 років потому.
Читайте також :
Відео
Фото
Два 4-разових, перемоги та скандали: якою була епоха Крістіана Хорнера в Ред Булл
5 місце: Себастьян Феттель, 2012
Ще одним хаотичним чемпіонатом став сезон 2012 року. Усе почалося з того, що перші сім перегонів виграли сім різних пілотів, включно з Пастором Мальдонадо на Гран-прі Іспанії – букмекери давали на його перемогу коефіцієнт аж 501.Виною загального безладу були шини Піреллі, які були присутні у Формулі-1 лише другий сезон і вирізнялися повною нестабільністю.
До середини гоночного календаря поступово вимальовувався лідер турнірної таблиці – Фернандо Алонсо. Перед літньою перервою іспанець випереджав найближчого суперника на 40 очок, а Себастьяна Феттеля – на 42.
Читайте також :
Себастьян Феттель: самозванець чи великий чемпіон?
І хоча в Бельгії Фернандо став жертвою масової аварії, спровокованої Романом Грожаном, що призвело до сходу, “відповідні” технічні проблеми Себастьяна в Італії фактично повернули статус-кво – розрив склав 39 залікових пунктів.
Далі Едріан Ньюї все ж знайшов ідеальний підхід до покришок, і Ред Булл опинився “у власній лізі”. Феттель здобув чотири перемоги поспіль, що дало йому змогу не тільки наблизитися до Алонсо в турнірній таблиці, а й вийти вперед.
Читайте також :
Фото
Зміна варти, або як перехоплювалася ініціатива в другій половині чемпіонату
І хоча в останніх трьох гонках німець зіткнувся з низкою труднощів, темп його домінуючого боліда виявився достатнім для двох вражаючих проривів із хвоста пелотону. Це й принесло Себастьяну другий титул – у справжньому дощовому трилері Гран-прі Бразилії.
Себастьян Феттель на Гран-прі Бразилії 2012
Getty Images
4 місце: Нельсон Піке, 1983
За три етапи до кінця сезону 1983 року, будучи ще в статусі висхідної зірки Формули-1, турнірну таблицю очолював Ален Прост, який випереджав на 14 очок Нельсона Піке-старшого, який перебував на третьому рядку загального заліку.
Але якщо у гонщика в руках болід Рено з турбодвигуном Renault-Gordini EF1, нічого ще не гарантовано. Через часті загоряння цих моторів їх прозвали “чайниками”.
Димлячий Рено Алена Проста
Скріншот із відео на офіційному каналі Формули-1 в YouTube
Саме вони й стали причиною того, що легендарний француз упустив чемпіонство: спочатку поломка турбіни в Італії, а потім аналогічна несправність на фінальних перегонах у ПАР.
Таким чином, здобувши під кінець сезону дві перемоги і фінішувавши третім в останньому заїзді, Піке став чемпіоном світу вдруге.
3 місце: Джон Сертіз, 1964
Поступово наш рейтинг дійшов до дійсно сильних і потужних “камбеків”. До середини сезону 1964 року Джон Сертіз мав лише 10 очок – з такими результатами він навіть не входив до топ-5 турнірної таблиці. Водночас Джим Кларк, який лідирував і на рахунку якого було три перемоги, мав аж 30 залікових пунктів.
Але далі у чинного на той момент чемпіона почалася чорна смуга – у наступних чотирьох заїздах Кларк зійшов з дистанції. Водночас Сертіз “увімкнувся” і за ці ж перегони здобув дві перемоги та здобув один подіум.
Джон Сертіз мчить до перемоги на Гран-прі Німеччини 1964 року
Getty Images
А очолив особистий залік за гонку до кінця Грем Хілл. Різниця між ним і Джоном становила п’ять очок.
Усе вирішував фінальний етап – Гран-прі Мексики. І там удача була на боці Сертіза: він фінішував другим, тоді як Хілл залишився за межами очкової зони.
Таким чином, Джон Сертіз став першою і поки що єдиною людиною, яка змогла стати чемпіоном світу і на двох, і на чотирьох колесах – окрім тріумфу у Формулі-1, у британця були також титули в мотогонках.
2 місце: Ален Прост, 1986
У Формулі-1 періодично бувають сезони, в яких пілот веде боротьбу на відверто слабшому боліді, ніж у його суперників. У досить рідкісних випадках гонщику навіть вдається досягти успіху.Але навіть серед усіх подібних історій є одна особлива – подвиг легендарного “Професора” Алена Проста 1986 року.
Читайте також :
Відео
Фото
статті
Гоночна лекція “професора”: історія Алена Проста
За два етапи до кінця француз перебував на третьому рядку особистого заліку, відстаючи на 11 очок від лідера – Найджела Менселла. Нагадаємо, йдеться про систему нарахування 9-6-4-3-2-1. Гран-прі Мексики дозволив Просту трохи скоротити відставання – Ален фінішував другим, а Найджел – п’ятим.
Ален Прост на подіумі Гран-прі Мексики 1986 року
Getty Images
Перед фіналом чемпіонату в Аделаїді різниця все ще становила 7 залікових пунктів. З огляду на різницю в швидкості болідів, шанси Проста здавалися мінімальними. Однак у Макларені, розуміючи, що втрачати вже нічого, вирішили піти на хитрість і розпустили по паддоку чутки, що привезені в Австралію шини Goodyear неймовірно живучі і здатні проїхати всю дистанцію перегонів.
І що характерно, суперники повірили. Ба більше, для підтримки блефу як “жертву” вперед пустили другого пілота – Кеке Росберга, який мав слугувати приманкою, тоді як для Проста від самого початку був запланований піт-стоп. Прокол у француза, що стався в середині гонки, змусив суперників думати, що його зупинка вимушена.
Найджел Менселл впевнено їхав уперед, у цілковитій впевненості, що чемпіонський кубок уже в його руках. Але за 19 кіл до фінішу сталося те, на що розраховували в Макларені – на його боліді луснула покришка, що призвело до втрати керування та сходу з дистанції.
Читайте також :
Фото
“Британський Лев” або історія тернистого шляху Найджела Менселла у Формулі-1
Після цього Нельсон Піке, який також претендував на титул, щоб уникнути долі напарника, “добровільно” вирушив у бокси для зміни шин, тим самим відкривши Алену Просту дорогу до перемоги та другого чемпіонського титулу.
Ален Прост перемагає на Гран-прі Австралії 1986 і здобуває свій другий чемпіонський титул
Getty Images
1 місце: Кімі Райкконен, 2007
І як більшість уже здогадалися, на першому місці нашого топу опинився сезон 2007 року та неймовірний “камбек” Кімі Райкконена.
Читайте також :
Фото
Стаття
Кімі Райкконен – історія найфлегматичнішого чемпіона
За два етапи до кінця сезону фін відставав від лідера турнірної таблиці на цілих 17 очок. За системи 10-8-6-5-4-4-3-2-1, де різниця між “доходами” першого та другого місць становить лише 2 очки, шанси здавалися просто нереальними. А букмекери в той приймали ставки на Райкконена з коефіцієнтом одразу 50.
Цікавий факт: у книзі “Самотність у часі” головний герой, знаючи результат заздалегідь, робить ставку на Кімі саме в цій ситуації.
Головними героями чемпіонату були пілоти Макларена – Фернандо Алонсо та Льюїс Гамільтон. Гонщики, вважаючи, що боротьба йде лише між ними, постійно забирали один в одного очки.
Льюїс Гамільтон і Фернандо Алонсо у 2007 році
Getty Images
А в другій половині сезону в цій парі почав вимальовуватися лідер і перед Гран-прі Китаю всі вже говорили про достроковий титул Льюїса – він випереджав свого напарника на 12 залікових пунктів.
Формула-1 була за крок від сенсації: чемпіоном світу міг стати пілот, який проводить свій перший сезон у Формулі-1. Але в дощовому Гран-прі Китаю далася взнаки нестача досвіду Гамільтона – перенервувавши, він припустився безглуздої помилки на в’їзді в піт-лейн, що призвело до сходження і дало змогу зберегти шанси як Райкконену, який виграв перегони, так і Алонсо, який фінішував другим.
Льюїс Гамільтон сходить з дистанції на Гран-прі Китаю 2007
Getty Images
До Бразилії британець приїхав усе ще лідером чемпіонату – на 4 очки попереду іспанця і на 7 попереду фіна. І враховуючи, що Льюїс стартував попереду обох суперників за титул, його шанси стати першим чемпіоном-дебютантом залишалися високими.Але початок перегонів Гамільтон провів вкрай погано, пропустивши вперед і Райкконена, і Алонсо. А далі проблеми з коробкою передач призвели до того, що британець і зовсім відкотився в кінець пелотону.Водночас Феррарі провели ідеальні перегони і на фінальному піт-стопі стратегічно обійшли заборону на командну тактику, щоб Кімі опинився попереду напарника – Феліпе Масси.
Читайте також :
Відео
Фото
Стратегія Формули-1, або чому андеркат не завжди хороше рішення
У підсумку на фініші Кімі виявився першим, Фернандо – третім, а Льюїс – п’ятим. Це означало, що фін став чемпіоном світу, випередивши обох суперників лише на один заліковий пункт – 110 у Райкконена проти 109 у Гамільтона й Алонсо.
Кімі Райкконен – чемпіон світу 2007 року
Getty Images
Подібних історій у Формулі-1 просто немає. І ця казка, що стала бувальщиною, досі вселяє надію іншим пілотам і їхнім уболівальникам, у ситуаціях, де шанси здаються мінімальними.
Перспективи Макса Ферстаппена
Надихнувшись десятьма історіями “камбеків”, настав час обговорити, чи є зараз шанси у Макса Ферстаппена.
Макс Ферстаппен виграє Гран-прі Азербайджану 2025 року
Скріншот із хайлайтів на офіційному каналі Формули-1 в YouTube
Перемоги нідерландця в Італії та Азербайджані дійсно вражають. Але відставання в турнірній таблиці все ще велике.Наразі Ферстаппен перебуває в так званій “зоні Росберга “* стосовно Піастрі – це означає, що навіть якщо Макс виграє всі перегони, що залишилися, Оскар стане чемпіоном, якщо щоразу при цьому буде другим.
*У 2016 році останні чотири перегони виграв Льюїс Гамільтон, але титул дістався Ніко Росбергу, який усі чотири заїзди фінішував позаду свого суперника – другим.
Однак якщо пілоти Макларена продовжать втрачати очки, цілком можливо, що суто математичні шанси нідерландця стануть реальними. Головне ж питання зараз – чи реально змінилася розстановка сил у пелотоні?
Слід розуміти, що Монца – це специфічна траса, і в “храмі швидкості” часто бувають доволі несподівані результати. А в Баку довга пряма по проспекту Нафтовиків сильно позначається на балансі між “швидкими” та “віражними” машинами.
Лише перегони на вузьких вуличках Сінгапуру дадуть змогу нарешті всерйоз замислитися над питанням: чи наблизився Ред Булл після зміни керівництва до Макларена за чистим темпом, або ж це були “разові акції” на швидкісних автодромах. Зовсім скоро час покаже.
