Дитячий травматолог з Вінниччини Нікіта Нестеров проміняв роботу в тиловому регіоні на порятунок поранених військових неподалік від лінії зіткнення.
Медик пояснює своє рішення тим, що “пішов туди, де потрібен найбільше”.
Реклама:
Історію чоловіка “УП. Життя” розповіли у Командуванні медичних сил ЗСУ.
Нікіта ще зі шкільних років мріяв стати дитячим травматологом. А все тому, що у дитинстві він часто бував у травмпункті. Хоча ці візити й були болючими, та професійність і спокій лікарів залишили також хороші спогади.
“Якщо хтось думає, що дитяча травматологія – це легка робота, то дуже помиляється”, – зауважує Нікіта.
РЕКЛАМА:
Медик Нікіта Нестеров
Командування медичних сил ЗСУ
Йому часто доводилося лікувати дітей з політравмами, після ДТП. А з початком повномасштабної війни молодий лікар почав лікувати пацієнтів з уламковими ураженнями.
Саме в Вінницькій обласній дитячій лікарні, в якій працював Нікіта, надавали першу допомогу Роману Олексіву – хлопчику, що вижив після ракетного удару по Вінниці 14 липня 2022 року, та протягом двох років носив маску, що допомагала запобігти утворенню рубців на обличчі.
Робота з травмованими дітьми для Нікіти стала психологічною підготовкою до служби.
“Я вже був готовий і до крові, і до ран”, – розповідає лікар.
Реклама
Він розумів, що у війську бракує спеціалістів його профілю, тому вирішив підписати контракт і стати військовим медиком.
“Не сидіти, склавши руки, а бути там, де потрібен найбільше”, – пояснює своє рішення чоловік.
Він за рік пройшов навчання на військовій кафедрі й здобув звання молодшого лейтенанта медичної служби. А вже у 2024 році Нікіта приєднався до Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону.
Спочатку він працював з пораненими у госпіталі, потім долучився до одного з медичних підрозділів, який дислокується неподалік від лінії зіткнення.
У своєму першому відрядженні Нікіта потрапив у мобільний хірургічний госпіталь під Запоріжжям. Туди евакуювали поранених зі стабілізаційних пунктів та безпосередньо із поля бою.
“У цивільній медицині іноді трапляється плутанина, а тут – усе працює як годинник”, – ділиться медик.
Реклама
Командування медичних сил ЗСУ
Командування медичних сил ЗСУ
Цей госпіталь був розташований під землею. І працювати в ньому, за словами Нікіти, психологічно легше. Коли нагорі обстріл, то внизу, на робочому місці, почуваєшся у відносній безпеці. Хоча атаки були постійні, люди все одно до них адаптовувалися.
“Це як жити біля залізниці. Спочатку смикаєшся від різких звуків, а потім їх уже не помічаєш”, – пояснює медик.
Найбільше Нікіті запам’ятався випадок, коли хлопець потрапив під саморобний дрон. Йому поранило пів обличчя, але він був при тямі й сам дихав. Лікарі його стабілізували.
“Коли ти бачиш людину без половини обличчя, а вона розмовляє – це шокує. Але дієш, не втрачаючи концентрації”, – каже лікар.
Після ротації він поїхав до Вінниці, а після кількох днів відпочинку знов повернувся у стрій. Нікіта розповідає, що психологічно йому дуже допомагає підтримка родини. Та у нього завжди залишається відчуття, що справжня робота – там, поруч із фронтом.
Реклама
“Це затягує. Хочеться повертатися. Бо саме там – ти потрібен”, – зазначає Нікіта.
Зараз він готується до наступного виїзду. Куди саме – не знає і не питає. Очікує лише, щоб пацієнтів було якомога менше.
“Бо хочеться, щоб хлопці не страждали”, – додає медик.
Раніше ми розповідали історію 32-річного військового Руслана Чайки, який отримав важке поранення на фронті й три доби не міг дістатися точки евакуації через постійні ворожі обстріли.
Читайте також :
Пережив 120 операцій і 170 наркозів. Історія ветерана, в чий порятунок не вірили навіть лікарі