Зелені мальовничі Дибинці в серці Наддніпрянщини, оточені полями та лісами, омивані водами річки Росі, могли б бути типовим селом Київської області, якби не кілька відмінностей. По-перше, Дибинці – відомий у старовину і навіть на початку 20-го сторіччя осередок українського гончарства, рівний за значущістю Опішні.
По-друге, п’ять років тут працює виноробня, що має виноградники з особливими сортами винограду, нову простору будівлю з підземною галереєю і сучасне обладнання від світових виробників. Її збудував місцевий підприємець, благодійник та громадський діяч Петро Гавриленко. Він розвиває туристичну інфраструктуру і тепер Дибинці можуть конкурувати з курортами Закарпаття й Одещини.
Забута легенда повертається
Фермерське господарство “Димидівське” – це сімейне підприємство, яке виробляє вино під торговельною маркою Vino Demidi. У Дибинцях знайти його легко: виноробня розташована на початку села. За великими воротами одразу розташовані виноградники, площа яких сягає п’яти гектарів.
Ділянка крута і виходить на природну водойму. На іншому березі – ошатна цегляна будівля, що своєю симетрією, прямими лініями, великими вікнами та кольоровою гамою нагадує класичну італійську архітектуру. Це недавно збудована виноробня, яка разом з виноградником утворює цілісний виноробний комплекс.
Старовинне село Дибинці розташоване за 9 км від Богуслава
Ідею виноробства Гавриленко виношував десять років: у закордонних відрядженнях його завжди вражав вигляд виноградників. Цю ідилічну картину йому хотілося відтворити в селі, де народився сам і де жили його предки.
Останнім поштовхом до дій стала поїздка в Грецію, де підприємець дізнався про давній зв’язок вина та глини. Раніше напій витримувався в глиняних ємностях, а Дибинці славилися унікальним мальованим посудом з білої глини, поклади якої залишилися в ґрунтах досі. Тож основою майбутньої виноробні стали особливий теруар, утворений глиняними ґрунтами, горбистим рельєфом, лісом, за які Дибинці прозвали міні-Карпатами, та бажання розказати історію села через вино.
Не тільки покоління Гавриленків – усі жителі села займалися гончарством. У кожному дворі стояв горн для випалювання глини. У 19 сторіччі в Дибинцях діяла велика фаянсова фабрика графів Браницьких, де працювали й іноземці.
Читайте також:
“Ми захворіли вином”. Як спогади бабусі стали початком виноробні “Раковецька лоза”
Найкращі майстри брали участь у виставках в Україні та за її межами, їх твори зберігаються в музеях. Народний промисел занепав з приходом радянської влади. У період примусової колективізації всі мали працювати в колгоспі.
“Щоб продавати свої вироби, гончарам треба було відпрацювати трудодні в полі, тоді їм дозволяли їхати на ринок. На виїздах стояли патрулі. Якщо не відробив – глечики били. Інша причина занепаду гончарства – перехід на алюміній. Проте в Дибинцях багато де зустрічаються дахи, криті черепицею з місцевої глини”, – розповідає менеджерка з гостинності Vino Demidi Віта Назаренко.
Будівництву виноробні передували експерименти з вирощуванням винограду
Останнім гончарем у родині Гавриленків був дідусь Петра – Димид. Частина села, де мешкала родина, називалася Димиди. Це ім’я передається в родині з покоління в покоління. На згадку про діда були названі господарство і торговельна марка.
Чудо-піч рятує виноград
Перший виноград у Дибинцях висадили у 2017 році. Сорти підбирали відповідно до кліматичної зони: місцевість розташована на одній паралелі з найбільшим виноробним регіоном Німеччини Рейн-Гессен, відомим білими винами.
Через це перевагу надали сортам німецької (солярис, мускарис, сувіньє грі, рислінг рейнський, каберне кортис) та української (цитронний Магарача, красень) селекцій. Додатково вирощують американський юпітер та французький піно нуар. На окремому полі висадили фетяску нягре – непритаманний для України сорт.
Багаті на глину землі добре впливають на виноградну лозу та смак вина
Вино з першого врожаю робили під Києвом. Так Гавриленко познайомився із своїм майбутнім технологом – досвідченим енологом Артемом Тараном. Коли виникла ідея звести власну виноробню, підприємець звернувся до нього за консультацією.
“Артем багато кого консультував, але ми були єдиною виноробнею, де він від початку міг поставити обладнання і запустити виробництво. Це стало стимулом, щоб перейти до нас і працювати з нами”, – пояснює Назаренко.
Читайте також:
Алкоголь з гарбуза та вино, схоже на борщ. Історія виноробні Wineidea з Ясногородки
Будівництво почали у 2019 році і швидко завершили, ліцензію на виробництво отримали у 2020-му. У проєкт підприємець інвестував власні кошти та досвід інженера-конструктора. Зараз дибинецька виноробня – сучасне підприємство, оснащене обладнанням провідних світових брендів, з інвестиціями 30 млн грн.
Для Гавриленка це не просто диверсифікація бізнесу, а втілення мрії: між двома виноградниками стоїть його будинок, він контролює стан лоз, пропонує ідеї для купажів, дегустує продукт і розробляє конструкції обладнання. Сам спроєктував піч для ув’ялювання ягід. Цього потребував сорт красень селекції Інституту виноградарства і виноробства “Магарач”, який спочатку ледь не викорчували.
Піч для ув’ялювання винограду, сконструйована Петром Гавриленком
“З українських сортів у нас був білий цитронний Магарача, але ми хотіли й червоний. Одеський чорний не можемо посадити – потрібен специфічний теруар. Красень дає неймовірний результат на полі, але вино виходило недосконалим. Ми викорчували два рядки, проте вирішили спробувати знову”, – згадує Назаренко.
Таран запропонував особливу технологію: закладати в діжку підв’ялений виноград. Ягоди закладаються в піч на сім днів при температурі 30 градусів і відносній вологості 75%. Процес має бути повільним, аби виноград не спікся. Експеримент виявився успішним і тепер вино з красеня – флагман Vino Demidi.
“Хто його куштував – кажуть, що це найнезвичніше вино в Україні”, – ділиться Назаренко. Вона зазначає, що вино з красеня не виготовляє ніхто з українських виноробів, але є велика зацікавленість у сорті і дехто вже готує для нього ділянки.
Сорт красень можна вирощувати в будь-якій частині України
Особливість красеня в тому, що, як і в одеському чорному, у ягід зафарбована не тільки шкірка, а й м’якоть. Вино з нього виходить густе, темне, і навіть сухе відчувається солодким. Сорт не потребує особливих умов для культивації і може давати хороший урожай у будь-якій частині країни.
Українське вино у французькому музеї
До виходу на ринок дибинецька виноробня встигла налагодити співробітництво з міжнародною групою компаній Vinos de la Luz, що має проєкти в багатьох країнах і представлена в Україні компанією Big Wines. Для неї ФГ “Димидівське” виробляє червоне та біле вино з винограду, вирощеного в Одеській області: з одеського чорного – з витримкою 3, 6, 9 та 12 місяців, сухолиманського і тельті-курук.
“Цей проєкт почався з того, що власник Vinos de la Luz доктор Рікардо Ф. Нуньєс уперше скуштував одеський чорний і повірив у потенціал українського вина. Він відвідав кілька українських виноробень і зупинився на нашій, оскільки в нас є висококваліфікований технолог з іменем та гарна технологічна лінія. Деякі позиції, які Артем Таран робив для Big Wines Big Art безпосередньо в нас на заводі, отримали високі призові місця на міжнародних конкурсах”, – зазначає Назаренко.
Вино з Дибинців потрапило до музею вина в Бордо La Cité du Vin, де експонуються найкращі вина з усього світу: у 2023 році – біле сухе, бленд сортів винограду солярис, мускарис та цитронний Магарача, у 2024-му – сухе рожеве з юпітера.
Через зміщення кліматичних зон Богуславщина стала новим виноробним краєм України
Так звані вина-амбасадори від країни відбирає професійна комісія методом дегустації наосліп. Вина оцінюються за міжнародними стандартами.
“У 2023 році ми представили наше “Біле сухе” на конкурсі в “Укрвинпромі”. Воно настільки сподобалося, що потрапио в музей. До того ми його не презентували, а після отримання ліцензії продавали лише в туристично-оздоровчому комплексі “Гончарі”, це теж сімейний бізнес”, – розповідає Назаренко.
Читайте також:
Наука та досвід поколінь. Як молодий винороб з Кідьоша повертає славу закарпатським винам
Інші вина теж отримали визнання. “Кантар” з німецького сорту сувіньє грі здобуло золото на конкурсах Wine&Spirits Ukraine та Ukrainian Wines Awards, також його визнали найкращим білим вином України на Ukrainian Wine Festival 2025 у Львові.
Напій витриманий в діжці з дубовими стінками та акацієвим дном виробництва компанії “Олпол” і являє аромати абрикоса, ванілі, хліба та вершкового масла.Ручна робота як складова якості
Усі роботи в Дибинцях виконують вручну, щоб отримувати високоякісні вина. У перші роки для розвитку лози був налагоджений крапельний полив. Місцевий клімат дозволяє не вкривати лози на зиму, але у 2025 році виноград уперше постраждав від весняних приморозків. Проте кущі швидко відновилися, розвиваються згідно з нормою, урожай очікується хороший.
У 2024 році збір винограду почався на два тижні раніше, ніж зазвичай, у 2025-му він теж планується в другій половині серпня. На сезон виноробня запрошує на роботу місцевих мешканців. Здебільшого це жінки – чоловіки служать у війську.
Доставка винограду з поля механізована. Ягоди підвозяться до виноробні трактором і відвантажуються в приймальне відділення на першому поверсі виноробні. Далі вони зважуються, охолоджуються (необхідно для правильного зброджування) та піднімаються ліфтом на другий поверх. На першому поверсі також розташований підвал для витримки вин у діжках. Виноробню вбудували в природний рельєф, тому він фактично входить у схил гори.
Підвал – святая святих виноробні, тут витримуються вина та проводяться дегустації
Приміщення цеху просторе та світле, з рядами блискучих ємностей-вініфікаторів, схожих на невеликі космічні кораблі. Тут вино проходить усі етапи виробництва: від первинної обробки ягід до закорковування пляшок. Усіма процесами опікуються лише два технологи: крім Тарана на виноробні також працює Тетяна Мала.
“Процес виробництва білих і червоних вин кардинально різний. Для виробництва білих ми спочатку відпресовуємо сік пневматичним пресом, далі сік бродить у вініфікаторах. Залежно від сорту та рівня цукру зброджування триває 21-28 днів при температурі 12-14 градусів. Для виробництва червоних вин сік у вініфікатори закладаємо разом з кісточкою та шкіркою. Вони бродять трішки довше і за вищої температури – від 16 до 18 градусів”, – пояснює Назаренко.
Виноробня спочатку працювала з вініфікаторами італійського виробництва, а у 2024 році компанія придбала українські – дешевші та конструктивно зручніші.
Вініфікатори українського виробництва менш естетичні, ніж італійські, проте практичніші
Власник планує замовити амфори з дибинецької глини в місцевого майстра, який зараз у ЗСУ. “Це наша розливна, закупорювальна і проклеювальна лінія. Усе робимо вручну. Артем наповнює пляшку, передає Тетяні, вона закупорює. Далі ми виставляємо рядочком друзів, разом одягаємо на пляшки термозбіжні ковпачки, обробляємо їх феном і приклеюємо етикетки”, – жартує Назаренко.
Перед розливом пляшки двічі миють вручну та сушать – загалом 12 тис. штук за сезон лише для власної торговельної марки. Загалом потужності підприємства розраховані на 35 тис. пляшок. Виробництво планують нарощувати.
Досвід приходить з практикою
За смак та ароматику Vino Demidi відповідає головний технолог, але здебільшого виноробство – спільна справа. Разом вирішують, яке вино створити, як назвати, які пляшки придбати, що зобразити на етикетці. Білі вина в Дибинцях розливають у темні пляшки, щоб захистити їх від сонячних променів та продовжити термін зберігання. Прозорі пляшки використовують лише для рожевого вина.
Назви вин пов’язані з гончарством. “Біле сухе” перейменували на “Каолін” – це біла глина, “Буккеро” – стародавня чорна кераміка, що з’явилася на території сучасної Італії, “Майоліка” – глазурована кераміка з розписом, “Кантар” – глиняна чаша з двома ручками, що використовувалася для пиття води чи вина.
Крім творчості, усі члени колективу мають уміти все і за потреби могти стати на будь-яку ділянку, як члени бригади в “Макдональдсі”. Особливо в пік сезону, коли технологи зайняті 24/7. Також допомагає родина Петра – його сини та навіть онуки.
“Ми стараємося розібратися в усіх процесах. Якщо технологи зайняті, ми не будемо їх відволікати, щоб відправити замовлення. Вчимося самі: де що лежить, як користуватися феном. Це полегшує життя технологам”, – переконана Назаренко.
До великої війни господарство купувало пляшки в Гостомелі, а тепер – у Молдові
Вона зізнається: потрапила до світу вина за щасливим збігом обставин, без досвіду та знань, а тепер опікується справами господарства та проводить екскурсії.
“Я працюю на іншому підприємстві Петра Миколайовича помічницею вже 11 років, це виробництво сільськогосподарської техніки. Також опікуюся благодійним фондом. Якось він запропонував поїхати на винну виставку. Я здивувалася, бо нічого в цьому не розуміла. Наступного разу він доручив мені відвідати виставку самостійно, але я вже мала брати там участь. Я заперечувала, що нічого не знаю про виноробство, а він відповів: “Ну так вивчиш”, – сміється Назаренко.
За її словами, було страшно, але вразила цікавість людей до виноробні з Київщини. Вони дивувалися, що виноград можна вирощувати біля столиці. “Перші кілька годин був шок від великої кількості специфічних питань про вино, а потім це почало затягувати. З кожною новою виставкою я бачила, що нас упізнають, питають, чи є новинки. Це було для мене стимулом”, – ділиться дівчина.
Вона демонструє лабораторію, облаштовану на другому поверсі виноробні. Там відважують дріжджі, вимірюють рівень цукру та алкоголю у вині. Для підтвердження результатів дослідів зразки відправляють у незалежні лабораторії.
Ринок вимагає вин з меншим вмістом алкоголю, але бренд Vino Demidi вірний класиці. “У наших винах – 12,5-14 градусів, бо місцевість підходить для виноградарства і виноград добре набирає цукор. Коли він набрав 26 одиниць цукру (за шкалою Брікса, де 1 градус дорівнює граму цукру в 100 грамах виноградного соку), ми не можемо зробити низькоалкогольне вино”, – пояснює Назаренко.
Зростати попри обставини
Під землею пролягає галерея, де вкриті пилом пляшки чекають на свого покупця. Температура там значно нижча, ніж у підвалі. Приміщення схоже на підземелля французького замку десь у долині Луари, але це Україна, тому розмова про війну.
“У нас величезна проблема з кадрами. Ми хотіли передати досвід і оголосили по радіо, що готові фінансувати навчання абітурієнта з нашого регіону, який вступить в Одесі на факультет, що готує енологів. Вартість навчання була невелика, але ніхто не виявив бажання піти навчатися”, – шкодує Назаренко.
Підземна галерея з’єднує виноробню з будинком господаря
Через відсутність робочої сили винороби не встигають вчасно збирати виноград. Це важка праця, жінкам вона часто не під силу. Коли виноградник далеко від виноробні, виноград може зіпсуватися або забродити вже в дорозі.
Крім дефіциту чоловіків, Віта окреслює й інші проблеми: пляшки доводиться замовляти в Молдові, а перебої з електрикою змусили встановити генератори.
“Нам треба багато чого вчитися. Можливо, розробити маркетингову кампанію, більш активно поводитися в соцмережах. Поки що діємо методом спроб та помилок, намагаємося маленькими кроками просуватися до мети”, – говорить Віта.
Читайте також:
Як “сільське шампанське” з Гусятина підкорило Україну. Історія виноробні Fatherʼs Wine
Ці “маленькі кроки” також означають, що дибинецькі вина поки що можна придбати або онлайн, або в спеціалізованих крамницях крафтового вина. У супермаркетах Vino Demidi поки що не представлені – надто складні умови, тому покладаються на зростання цікавості українців до крафту і на власну винахідливість.
Хоча собівартість власноруч вирощеного винограду в рази більша за куплений деінде, намагаються робити вино доступним: найдешевше коштує 350 грн за пляшку, найдорожче, з підв’яленого винограду, – 900 грн.
“На час воєнного стану не хочемо піднімати ціни, багатьох це лякає. Споживач не розуміє, чому він має віддати за українське вино 400, 500, 700 гривень, коли може придбати італійське за 150. Стараємося тримати ціну, щоб кожен житель України міг спробувати українське вино. Коли люди бачать, який це складний процес, як важко робиться вино, питання ціни відходить на другий план”, – каже Назаренко.
Вона зазначає, що українські винороби не отримують підтримки від держави і інвестують у виробництво власні кошти. Від уряду вони очікують ініціатив, які б полегшили роботу і дали імпульс для розвитку. Зокрема мають бути пом’якшені умови для виробництва ігристих вин. У Vino Demidi вже є власні напрацювання: ігристе за класичною технологією із сувіньє грі та петнат з мускариса.
“Наше ігристе – просто неймовірний продукт. Петнат вийшов легкий та хрусткий, а в Україні зараз тренд на петнати, на літо кращого варіанта немає. Хотілося б робити їх для масового продажу, але впираємося в законодавство. П’ятсот тисяч гривень на рік за ліцензію – непідйомна сума для крафтових виробників, а поставити на вино космічну ціну теж не можемо”, – зазначає Назаренко.
Винороби сподіваються на розширення переліку сортів винограду, дозволених для виноробства. Зараз сорти, не внесені в державний реєстр (юпітер, сувіньє грі), не можна зазначати на етикетках, тому часто пишуть, що вино виготовлене “з європейських сортів” або “суміші виноматеріалів”, а це викликає сумніви в якості.
“Учора мені сказали, що вино з винограду – це ніби сир, а з виноматеріалу – сирний продукт. Доводиться пояснювати, що виноматеріал – це той самий виноград, просто зрізаний”, – дивується дівчина.
Читайте також:
Виноробня Biologist: як під Києвом вирощують Тельті Курук та створюють прадавні вина
Українці готові вчитися, приїжджати на виноробню, куштувати нове. Під час війни потік туристів у село збільшився, тому Гавриленки викупили стару базу відпочинку і проводять там реконструкцію. Також облаштували стадіон та відкрили спортзал, який жителі Дибинців можуть відвідувати безкоштовно.
“Багато людей приїжджають на екскурсії та дегустації після масованих обстрілів. Хочуть побути в тиші і відволіктися”, – констатує Назаренко.