Інститут визнання необґрунтованими активів осіб, які уповноважені на виконання функцій держави або органів місцевого самоврядування, в українському праві остаточно сформувався як самостійний цивільно-правовий механізм. Наразі він застосовується не як допоміжний елемент кримінального переслідування, а як автономний спосіб реагування держави на необґрунтоване збагачення.
Процесуальною основою цього механізму є глава 12 Цивільно процесуального кодексу (ЦПКУ), зокрема ст. 290.
Цивільна конфіскація як окремий правовий інститут
Відповідно до ст. 290 ЦПКУ, позов про визнання активів необґрунтованими подає прокурор Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (САП), та може стосуватися:
активів, придбаних після набрання чинності спеціальним законом 2019 року, якщо різниця між їх вартістю та законними доходами посадовця перевищує встановлений законом поріг (750 і більше прожиткових мінімумів), але не досягає рівня кримінальної відповідальності за ст. 368-5 ККУ;
тих самих активів, якщо кримінальне провадження за ст. 368-5 ККУ було закрите з підстав, передбачених КПК;
доходів, отриманих від таких активів.
Такі позови можуть бути подані до посадовця який набув у власність відповідні активи, та/або до іншої особи, яка набула у власність такі активи за дорученням такого посадовця, або якщо він може прямо чи опосередковано вчиняти щодо таких активів дії по розпорядженню цим майном.
Читайте також
Квартира в подарунок від бабці. Як суд вирішує, які активи були набуті незаконним шляхом
З боку держави процедура виглядає наступним чином:
САП здійснює заходи по порівнянню законних доходів особи та вартості набутого майна (гроші, нерухомість, корпоративні права, інші активи), для цього використовуються дані фінансового контролю, моніторингу способу життя чиновника, інформація банків, реєстрів, третіх осіб. Важливу роль відіграє і Національне агентство з питань запобігання корупції.
Після збирання даних та встановлення невідповідності доходів і вартості майна прокурор САП подає позов у цивільному порядку про визнання активів необґрунтованими та їх стягнення в дохід держави.
Кожна зі сторін справи має довести свою позицію через стандарт доказування “баланс ймовірностей”, який застосовується в такій категорії справ. Тобто відсутність доказів або їх непослідовність (невірогідність) працює проти сторони.
У науковій доктрині цивільну конфіскацію традиційно відносять до моделей in rem, тобто таких, що спрямовані проти активу, а не проти особи. У таких справах держава переслідує не винну особу, а майно, коли його походження не може бути пояснене законними доходами власника.
Саме тому така конфіскація не потребує обвинувального вироку особи – власника активу, допускає нижчий стандарт доказування, ніж в кримінальному процесі та є допустимою навіть за відсутності або неможливості кримінального переслідування.
Цей підхід відповідає міжнародним стандартам, зокрема положенням Конвенції ООН проти корупції (UNCAC), яка прямо визнає допустимість конфіскації поза межами кримінального провадження, проте в українських реаліях ці процеси наразі не є досконалими.
Українська модель
Таким чином, в українському законодавстві модель цивільної конфіскації наразі має такі риси:
Конструкція необґрунтованих активів є нетиповою для класичного цивільного права, оскільки матеріальне регулювання основною мірою здійснюється саме через процесуальний закон (ЦПК).
У таких справах не застосовується презумпція правомірності набуття права власності. Суд не виходить із припущення, що право власності є законним, – навпаки, воно підлягає перевірці та може бути спростоване, навіть якщо правочини, за якими набуте майно, не визнані недійсними.
Стандарт доказування – “баланс ймовірностей”, тобто у таких справах суд виносить рішення на користь тієї сторони, сукупність доказів якої є більш переконливою порівняно з сукупністю доказів іншої сторони.
Конфіскації підлягають активи не тільки особи, яка уповноважена на виконання функції держави або органів місцевого самоврядування, а й пов’язаних з нею осіб, якщо буде доведено, що такі активи були набуті саме в інтересах такої особи чи за її дорученням.
При дослідженні питання законності набуття активів застосовується саме мінімальна ринкова вартість такого майна.
Важливо, що при збиранні доказів у таких категоріях справ САП використовує різноманітні заходи і методи, які притаманні більше кримінальному процесу, наприклад, відстежування пересування особи на автомобілі за допомогою системи “Безпечне місто”, встановлення адрес, за якими користується послугами “Нова Пошта”, мобільними терміналами для поповнення рахунків, а також витребування даних мобільних операторів про перебування абонента у певній локації, щоб довести, що особа користується відповідним житлом тощо.
Також у такій категорії спорів постає багато юридичних питань, на які до цього часу немає закономірних відповідей, а саме:
як саме має бути встановлена ринкова вартість спірного майна;
як співвідноситься ринкова вартість майна як конкретного об’єкта цивільних прав у випадку, якщо особа придбала майнові права, на підставі яких у подальшому зареєструвала право власності на конкретне майно;
чому при конфіскації підлягає застосуванню саме ринкова вартість майна при умові, якщо між особами є правочин, в якому визначена ціна майна, і особа покупець придбав це майно саме за такою ціною;
як саме встановлюється зв’язок між особою, уповноваженою на виконання функцій держави або органів місцевого самоврядування, та іншими власниками майна, які вважаються державою такими, що набули це майно в інтересах першої особи.
Ці всі питання залишаються відкритими.
На моє переконання український підхід щодо цивільної конфіскації, поміж іншого, мало враховує реалії життя, який розходиться з доктринальними підходами оцінки державою законності походження доходів та правомірності набуття особами майна в Україні.
Читайте також
Лише 1 з 10 за ґратами. Як в Україні карають за корупційні та економічні злочини
Важливий практичний момент – позовна давність за вимогами про визнання активів необґрунтованими становить чотири роки, а перебіг строку починається з моменту набуття активу, а не з дати виявлення невідповідності.
Також застосовується ціннісний підхід: якщо актив неможливо стягнути фізично, суд може звернути стягнення на інші активи або на грошовий еквівалент у межах вартості спірного активу.
Висновок
Ст. 290 ЦПКУ остаточно закріпила цивільну конфіскацію як самостійний правовий механізм, що функціонує незалежно від кримінального провадження та не потребує обвинувального вироку. У таких справах ключовим є не доведення вини особи, а здатність підтвердити законне походження активів у межах стандарту доказування балансу ймовірностей.
Читайте також
Справа “Мідас”: чи є шанс повернути вкрадене?
Водночас чинна модель визнання активів необґрунтованими містить низку невирішених питань, зокрема щодо визначення ринкової вартості майна, встановлення фактичного контролю та меж втручання у право власності. Як наслідок це тягне за собою підвищені процесуальні ризики та потребує належної правової підтримки з боку адвокатів в таких справах.
