Голова Проводу ОУН (б) Олег Медуниця: “Україна має стати стати світовим хабом для національно-визвольних рухів народів, поневолених росією”

Антиімперський Блок Народів (АБН), який є складовою Організації українських націоналістів (бандерівців), веде системну роботу з навчання представників національно-визвольних рухів народів, поневолених так званою російською федерацією.

Про напрямки, виклики та перспективи демонтажу т.зв. рф і виникнення на її теренах національних республік і регіональних держав КВ говорить з Головою Проводу ОУН (б), народним депутатом України 7 та 8 скликань Верховної Ради Олегом Медуницею.

КВ: Олеже, давай почнемо з Антибільшовицького Блоку Народів, який є предтечею Антиімперського Блоку Народів, і яким чином ти очолюєш і ОУН (б) і АБН?

Олег Медуниця: Минулого року ми в Литві провели Світовий Конгрес АБН, де мене було обрано Президентом. Так часто співпадало, коли Голова Проводу ОУН був ще і Президентом АБН.

Особливо відзначу Ярослава Стецька (разом зі Степаном Бандерою автор Акту відновлення Української Держави 30 червня 1941 року, Голова Проводу ОУН (б), чоловік Ярослави Стецько, – КВ). Саме за його провідництва АБН став потужним світовим антикомуністичним рухом. Йому вдалося зшити різноманітні антикомуністичні рухи в єдине ціле. Його діяльність з нашого боку була переважно адвокаційною – визнання українцями права та необхідності на відновлення своєї держави. Інші учасники АБН – поляки, чехи, угорці, болгари – здебільшого прагли звільнення від комуністичної окупації та диктатури.

Наші засновники говорили з лідерами Заходу про звільнення народів від комуністичного гніту та необхідність розпаду СССР. Були балтійці, білоруси, грузини. Сереж грузинів, зокрема, був присутній Леван Зурабішвілі – батько 5-го президента Грузії Саломе Зурабішвілі.

Коли розвалилася совєтська система – Варшавський блок, СССР – багато діячів з АБН фактично стали біля керма своїх країн. Через це умовна “Східноєвропейська вісь” має антиросійський характер, де майже не присутні комуністичні рухи.

КВ: Ти справедливо зазначив, що в країнах т.зв. “колишнього соцтабору” немає комуністів. Але чималий вплив росії там є.

Олег Медуниця: Це наслідки колишнього впливу СССР по всьому світу – формування лояльних режимів, лояльних політиків. Це тягнеться з часів “світової революції” та інтернаціоналів: коли в совєтських магазинах не було мила, туалетного паперу взагалі не існувало, а більшовицький режим кремля валізами вивозив валюту та золото для підтримки дружніх йому антидемократичних режимів, аби дестабілізувати вільний світ.

Товаріщ путін робив і робить те ж саме. Бо на фасаді імперії змінилась вивіска, а внутрішності та сутність залишились ті ж самі – москва видоює ресурси поневолених народів і на вкрадене корумпує політиків на Заході.

Це власне в цілому демонструє вразливість демократій в боротьбі з авторитарними режимами – коли в демократичній системи нізвідки з’являється хтось, хто починає піддавати сумніву цінності та ефективність демократичної системи.

КВ: Цій історії понад 100 років. Бо і більшовики демократично обралися до Думи Всеросійської імперії, і нацисти цілком демократично узурпували владу в Німеччині.

Олег Медуниця: Так. Це ж сьогодні. Наприклад, Віктор Орбан. Угорщина давно в ЄС і Орбан на початку не був адвокатом (чи агентом) росії. А коли росія впритул зайнялася Україною, Орбан виступив на її боці. Хоча, і це важливо пам’ятати, в Україні живе не найбільша угорська меншина – в Румунії та Словаччині ці меншини більші.

І за що він хапається? За російські вуглеводні – за газ, за нафту. За рахунок низьких цін на російські вуглеводні уряд Орбана тримає занижені тарифи для населення в Угорщині, тобто займається махровим популізмом. Водночас Орбан та його найближче оточення “прикурюють” від різниці на цінах, переробляючи дешеву російську нафту на бензин і продаваючи його на європейському ринку вже геть за іншими цінами. Так формуються надприбутки, за рахунок яких ця проросійська сила в Угорщині утримує владу.

З іншого боку, москва таким чином демонструє іншим: хочете “прикурювати”, як Орбан в Угорщині, Фіцо в Словаччині, Бенеш в Чехії чи відомі німецькі політики? Будьте з нами й буде вам так само добре.

КВ: Це класичний підкуп.

Олег Медуниця: Це кгбешна схема. Нагадаю, як проти СССР за вторгнення в Афганістан накладалися санкції, а в цей самий час в італійському парламенті комуністи підтримували співпрацю з совєтською імперією – фірма“Даніелі” наприклад побудувала всупереч режиму санкцій трубний завод в моїх рідних Сумах.

Чи канцлер ФРН Віллі Брандт, за активної участі якого в СССР будувалися технологічні підприємства, а згодом побудовано газопровід Уренгой – Помари – Ужгород, щоб совєтська імперія качала свій газ до Європи.

Втім, московитам не вдалося остаточно купити німців, як угорців. Попри Шрьодера з його зарплатою та Меркель. Так далася взнаки демократична традиція Німеччини.

КВ: Якби не вибух на “Північному потоці” – невідомо, як би воно сталося. Буквально за місяць до повномасштабного вторгнення росії в Україну, кажу це з власного досвіду, в німецькому істеблішменті царювала думка, що російський газ і російська нафта – це просто бізнес. І геть не розуміли, що для росіян їхні вуглеводні – це зброя. Та давай повернемося до АБН. Чи правий я, що після того, як крякнули Варшавський блок і СССР, АБН впав в анабіоз?

Олег Медуниця: Так, правий. В структурі тодішнього АБН народи, поневолені саме росією, займали максимум п’ять відсотків. Ба більше, перші два роки президентства Єльцина росія дійсно була схожа на федерацію. І ми проспали той час, коли почався демонтаж федерального устрою росії, встановлювалася жорстка централізація, відмінялися вибори на місцях.

У нас був невеликий сплеск, пов’язаний з першою чеченською війною. Було створено україно-чеченський інформаційний центр, який давав інформацію та картину події, альтернативну тій, що подавали російській та й українські медіа. Навіть тоді українська громадська думка була на боці росії, і наша влада була на боці росії. І навіть через наші військкомати вербували добровольців на війну в Чечню – на боці росії.

Ми тоді програли інформаційну війну, хоча наші націоналісти тоді і воювали на боці Чечні, і ми спілкувалися з Джохаром Дудаєвим, який попереджав нас, що Україна буде наступною.

Навіть анексія Криму та війна на Донеччині не примусили нас по справжньому прокинутися. Тільки повномасштабна війна росії проти України примусили нас всерйоз взятися за адвокацію демонтажу т.зв. рф та звільнення поневолених народів.

Оскільки більшовиків формально вже не існує, Антибільшовицький Блок Народів перетворився на Антиімперський Блок Народів, за суттю той самий АБН, мета якого – звільнення поневолених народів т.зв. російської федерації з під гніту москви. Один з наших проєктів – фотовиставка “Справжні вʼязні путіна. Політичні вʼязні поневолених народів”, який ми представляємо на Заході, де здебільшого знають розпіарених “навальнистів”. І коли на Заході дізнаються, що в т.зв. рф є поневолені народи, і їхні голоси геть не схожі на голоси “русскіх лібералів” – дуже багатьох це дивує.

Зараз вже не тільки ми займаємося цією адвокацією, вона йде і від інших політичних платформ.

КВ: Яких саме?

Олег Медуниця: Наприклад, Ліга Вільних Націй, Форум вільних народів постросії. В Верховній Раді працює ТСК з взаємодії з національними рухами малих та корінних народів рф.

Так, багато що треба було робити раніше. Та менше з тим, за три роки багато вдалося, особливо поза межами України, в плані переконування, що розпад т.зв. рф неминучий і цього не треба боятися. Бо на Заході досі бояться демонтажу залишків російської імперії, як 30 років тому боялися розвалу СССР.

Я часто кажу та наголошую в спілкуванні з західними співрозмовниками: от уявіть, якби тоді СССР не розвалився, а залишився з індустрією, військовим промисловим комплексом, Україною, середньоазійськими республіками, що б з вами зараз було?

КВ: І що, уявляють?

Олег Медуниця: Задумуються, але не уявляють. Та поступово усвідомлюють, що путін не просто напав на Україну, не лише намагається відродити СССР, але хоче відновити вплив Совєтського Союзу в колишніх масштабах. І це їх лякає.

Та й громадська думка на Заході поступово змінюється. Їм вже більш-менш зрозуміло, що росія – ніяка не непереможна, що вона дійсно може розпастися зсередини.

Тут працює наступний аргумент: росія використовує проти вас всі ваші внутрішні протиріччя – економічні, політичні, суспільні, сексуальні, питання колишніх колоній та будь-які. А що робите ви? Мляво відбиваєтеся та майже не реагуєте? Та ви так самі себе з’їсте. Тому ви маєте працювати на розвал росії.

Бо у нас, українців, немає вибору – ми або переможемо, або загинемо. А вам, європейцям, ще є що втрачати. І, крім нарощування військового потенціалу, ви маєте працювати з поневоленими народами т.зв. рф – з визвольно-національними рухами в екзилі, з тими, хто є в росії. Ви маєте запустити проєкти в соцмережах, підключити сили розвідок – щоб розвалити російську федерацію зсередини.

Це наш маніфест, з яким ми працюємо в західних країнах.

КВ: Якщо, як ти кажеш, чують, то відбувається діалог. Отже з боку західних колег звучать контраргументи. Які типові контраргументи ти чуєш?

Олег Медуниця: Традиційно їх лякає питання ядерної зброї. Але більш масштабний контраргумент – кордони майбутніх незалежних республік і куди дівати “русскіх”, які опиняться в національних, і не тільки, республіках.

КВ: Про ядерну зброю – просто задовбали з часів Буша-старшого та Клінтона. Нічого з тією зброєю, чи що там у московитів залишилось, не станеться. А які наші аргументи на їхню про майбутню долю “русскіх”?

Олег Медуниця: Та дуже просто! Ось був СССР, він розвалився. І що? Хтось десь різав чи стріляв росіян? Ні. Хто хотів – виїхав з країн Балтії чи держав Середньої Азії, чи держав Кавказу А багато де досі купа росіян живе. І нічого страшного з ними не трапилось.

КВ: Маю думку, що наші західні партнери, доки рф не розвалиться, ці заперечення в собі не подолають, як не могли їх подолати на початку 1990-х, доки СССР не розвалився. Тому головна робота все ж таки на нас. Що ми маємо робити, крім того, що вже робимо, для налагодження зв’язків між, грубо кажучи, Соха та Німеччиною, між Башкортостаном і Францією, між Чувашією та Італією, між Уралом і Великою Британією, і так далі?

Олег Медуниця: Перше, що ми можемо та маємо зробити – стати світовим хабом для національно-визвольних рухів поневолених росією народів. Щоб тут, у нас існувала державна підтримка цих рухів. Як, наприклад, нам колись допомагали литовці – перший Голова Проводу ОУН Євген Коновалець був громадянином Литви, Литва навіть грошима допомагала ОУН.

Ось так і ми маємо працювати з визвольними рухами поневолених народів росії – плекати їхніх лідерів, вчити їхніх політиків, допомагати створювати медіа, допомагати їхнім політв’язням в росії, їхнім співгромадянам в усьому світі. Ми маємо підтримувати їхню інституційність, щоб в “годину ікс” ці люди мали змогу очолити процес та ідеологічно його повести.

І так само мають діяти наші західні партнери.

КВ: Тобто, ми маємо взяти на себе функції з підготовки, освіти та формування не тільки визвольних рухів, але й державницьких еліт майбутніх національних республік – від Балтики до Тихого океану?

Олег Медуниця: Якщо говорити конкретно, ми в АБН створили Університет Вільних Народів, де готуємо їхні кадри. Це базовий трьохмісячний курс, за результатами якого студенти пишуть роботи на тему “Якою має бути держава нашого народу”. 70 людей вже закінчили цей курс. Це важливо, щоб їхні організації були спроможними, а не маргінальними, щоб продукували гарні ідеї, і щоб з цими ідеями достукатися до співвітчизників.

Тут важливо розуміти, що це – стала та тягла політика ОУН. Бо АБН – одна з наших організацій. В нашому складі багато організацій – спортивних, релігійних, закордонних національних. Ми намагаємося опанувати весь спектр досвіду українських біженців, які після Другої Світової роз’їхалися по всьому світі – і цей досвід передаємо поневоленим росією народам.

КВ: В підготовці національних еліт до майбутнього державотворення є дуже важлива складова – мілітарна. Бо коли почнеться розпад, руйнація чи демонтаж т.зв. рф, в нових республіках постане питання безпеки. Звідти нікуди не дінуться залишки фсб, армії, поліції тощо, і новим республікам доведеться щось з цим робити. І щоб там не почалися громадянські заворушення чи громадянська війна, ми вже зараз маємо продумувати та готувати силові структури майбутніх республік. І найкраща база для цього – ЗСУ. Де, не враховуючи РДК, ЛСР чи Сиббат, бо це все про росію, або ічкерійців – немає жодного національного батальйону. Чому і чи можливо, на твою думку, щось зробити в цьому напрямку?

Олег Медуниця: Подивись на досвід формування національних армій в країнах, які дуже довго жили без власної держави – Латвія, Литва, Польща, Румунія, Україна.

Січові стрільці воюють у складі австро угорської армії, а більшість українців – у складі російської армії. За лічені дні після набуття незалежності України ці ж люди, що роками воювали один проти одного, об’єднуються в національну армію. Цей процес відбувся і в Польщі, і в Латвії, і в Литві. На мою думку, в майбутніх республіках на теренах постросії відбуватимуться аналогічні історії.

КВ: Маю зауважити, що на відміну від України Румунії, Польщі, країн Балтії етс, глибина зросійщення в колонізованих республіках т.зв. рф все одно не була настільки всеосяжним.

Олег Медуниця: В східній Україні зросійщення було колосальним – всі закінчували кадетські корпуси, цілували імперський прапор І це все одно не завадило створенню національної армії.

Треба підтримувати інституційність національно-визвольних рухів, їхніх урядів в екзилі, які регулярно продукують заяви та звернення. Так вони створюють ідеологічну базу створення держав.

Наприклад, сьогодні купа татар в московському війську, в Татарстані маса військових підприємств. І раптом трапляється параліч центру, який не в змозі управляти Татарстаном. Національні еліти можуть та мають прийняти рішення про незалежність. І ось ти – татарин, який більше не вимушений воювати за імперію. За кого ти будеш? У 90% випадків ти будеш за свою національну армію.

КВ: Коли це відбудеться, здебільшого ми не зможемо на це впливати. І на гіпотетичну майбутню колотнечу ми не зможемо впливати, дай Боже, щоб цієї колотнечі не сталося. Я кажу про підготовку бази на наших засадах, як Університет Вільних Народів, але збільшено. Це посилить і наші можливості в співпраці з новими республіками, і убезпечить нас від гіпотетичних негараздів з боку цих республік. Бо хтозна, як воно буде.

Олег Медуниця: Це все одно не відбудеться швидко. Скільки ти бачив в Україні в 1988 році готових до повстання та незалежності?

КВ: У нас в Сумах – дуже мало.

Олег Медуниця: Отож. Зараз ми маємо допомагати будувати кістяки майбутніх національних держав, на якому згодом наростуть сухожилля та м’язи. Попереду ще багато складного і наразі невідомо, як саме почне обвалюватися рф. Чи це буде багатовимірна економічна криза? чи це буде бунт еліт або заворушення в кремлівських оточеннях путіна? Тому наразі обдумувати все аж до дрібних деталей – не варто.

Тим більш, ми зараз з тобою говоримо про поневолені народі і не говорили про регіональні державницькі проєкти, які теж можуть бути, і над якими ми зараз працюємо. Є активісти, є структури, що говорять про незалежність Інгрії. Інгерманландці – є така нація?

КВ: Є, хай і через московитський етноцид дуже нечисельна.

Олег Медуниця: Так. Але ж зараз здебільшого – це Петербург, російський Сингапур.

КВ: З точки зору історії та інгерманландця, немає ніякого Петербургу, а є Нієншанц, який зніс третій Романов і побудував на його місці місто свого імені. Така ж історія, як з Одесою: було місто Хаджибей, раніше Коцюбіїв, а Катерина побудувала порт Одеса – і тепер замість Хаджибея-Коцюбіїва ми маємо постімперську Одесу. Та, попри це, згоден, бо “російський Сингапур” – дійсно крута локація. І, на моє переконання, точкою неповернення в розпаді т.зв. рф стане сепарація Інгерманландії.

Олег Медуниця (сміється): Тобто про Калінінград ми вже не говоримо?

КВ: Кенігсберг чи Королевець, на мою думку, з часом взагалі має повернутися до складу рідної Литви.

Олег Медуниця: А Уральска республіка?

КВ: Бачу її наяву. Як і Сибірську федерацію. Але є більш складні регіони, наприклад, Псков, Новгород чи Сіверщина. І тут питання: на чому будувати незалежні республіки, бо це вщент змосковщені регіони. Як працювати з ними?

Олег Медуниця: Знов таки, питання в структурах-скелетах чи протоскелетах. Якщо такі структури будуть, якщо буде мінімально необхідна кількість людей, які мають бажання будувати власну державу, і байдуже як вони її назвуть, все складеться. Якщо таких структур і людей не буде – нічого не вийде. І на таких землях, ймовірно, буде перезавантажуватись якась нова московська держава, може навіть без назви росія.

Це такі суто геополітичні та віддалені роздуми. Якщо ж про конкретну діяльність тут і зараз, то йдеться про інформаційну роботу, роботу з їхніми політв’язнями, їхніми військовими формуваннями, що зараз тут воюють, та Університет Вільних Народів. Час від часу виникає щось нове.

КВ: На твою думку, чи має вже зараз ТСК ВР з взаємодії з національними рухами малих та корінних народів рф створити проєкти постанов про визнання нових національних (і не тільки) республік і добитися їхнього прийняття нашим парламентом? Бо це суттєво полегшить подальше легітимізацію в світі цих республік.

Олег Медуниця: Це непогана думка. Але тут є важливі нюанси, про які зараз публічно говорити не варто.

КВ: Чи є можливість залучення до участі в національно-визвольних рухах полонених військових рф з числа поневолених народів?

Олег Медуниця: Вкрай важко, бо вони здебільшого позбавлені національної самосвідомості та пішли воювати виключно через гроші. І важлива складова – страх за рідних і близьких, які залишилися там.

Ті, хто можуть долучитися до національно-визвольної боротьби, або ховаються від мобілізації, або втекли з росії. Це перспективний напрямок, але тут треба працювати в усьому світі, тримати з ними системний контакт і не забувати, що вони там – заробітчани.

В Нью-Йорку, наприклад, на нашу акцію прийшов бурят, розповів, що їх в Монголії майже 40 тисяч. І його в Улан-Баторі на мітингу схопили фсбшники, зламали руку, хотіли запакувати, він ледве втік. Розповів, що в Південній Кореї також багато бурятів.

Цей приклад – для розуміння, що люди, готові до боротьби за свої національні держави, розсіяні по всьому світу.

КВ: І наостанок – скажи щось оптимістичне та надихаюче