Час йде, а люди все рівно «ведуться» на замовні політичні акції, а «старі» еліти їх організовують через вивід їх заробітків на державі із тіні
Мітинги у Києві, набувають більш системного характеру та забезпечують коштами малозабезпечених громадян. Організатори заходів все більше стають схожими на бізнесменів, які перетворюють людину в товарну одиницю під гаслами поширення заяв про початок т. зв. «третього майдану», який ніяк не можуть організувати його в масовий через свою жадібність до грошей. Підбурити ідейних громадян також не вдається, оскільки Київ та країна загалом вже втомились через постійні нікчемні протести, а частину їх учасників помітили у отриманні оплати за кілька годин стояння під прапорами політичних сил.
Організатори зрозуміли, що т зв. «тарифні протести» та за підвищення соціальних стандартів вже не здійснюють необхідний вплив на населення, а оголошені акції в центрі Києва все частіше проходять, створюючи для громадян перешкоди в пересуванні. Неодноразово вже лунали в мережі свідчення про оплату мітингувальникам за участь в акціях. Зі слів учасників, вони отримують 100-200 гривень за годиу на морозі в залежності від посередників.
Значну частину мітингувальників зазвичай складають студенти, а також особи з числа категорії малозабезпечених, для яких гроші ніколи не зайві. У всіх схемах найменше грошей отримували самі мітингувальники. Посередники ж завжди залишали собі більшу частину коштів. На будь-яких мітингах, навіть тих, де людям платять, частина людей бере участь з власних переконань. Але саме через присутність проплачених активістів відбувається дискредитація протестного руху.
На думку експертів, в українців зараз різні інтереси, тому масових протестів не буде. Проплачені акції є в усьому світі, вони завжди існували і нікуди не подінуться й надалі, люди хочуть заплатити, мають гроші, а Майдану в них не виходить, тому що Майдан – це явище соціально-психологічне.
Попри високе незадоволення в суспільстві, українці не готові виходити на масові протести і причиною цьому є надто різні інтереси, заради яких люди готові протестувати, вважає Вадим Васитинський. Тож за таких умов можливі лише невеликі локальні акції.
Саме тому певні політики та активісти шукають нові «гарячі» ідеї та теми для українців, таким стало питання профспілок, які планують модернізувати і перезавантажити профспілковий рух та вибудувати соціальний діалог на нових засадах.
Останнім часом також активізувалися профспілкові рухи. Профспілки в Україні фактично діють як за часів СРСР. Потрібно вибудувати соціальний діалог на нових засадах, де для профспілок і громадянського суспільства будуть чесні правила гри. Потрібно модернізувати профспілкову архітектуру в країні. Профспілка має стати людиноцентричною, а не «кишеньковою» для її босів. А «старі» політичні еліти намагаються використати протестний настрій вже вкопаних в кріслах профспілок за для своїх ідей, оскільки попередніх політиків влаштовує стан Федерації профспілок, яка досі діє на засадах ще совкового «демократичного централізму», що на практиці виявляється жорсткою вертикаллю. Настав час повного реформування структури. Керівний орган має трансформуватися у координаційний. Що це означає? (Приймати рішення лише за ініціативою первинних організацій та з урахуванням результатів соціологічних досліджень).
В Україні діє надміру розгалужена система профспілок. У територіальних профоб’єднаннях та галузевих профспілках відбувається, як дублювання, так і зайва конкуренція функцій. Думаю, за останніх подій стає зрозумілим наскільки такий поділ негативно впливає на консолідацію суспільства. Спілчани мають визначитись, який механізм на місцях буде захищати їх інтереси. А узгодження дій галузевих профспілок якраз і залишити за національним координаційним органом – Радою.
Як невід’ємна складова громадянського суспільства, профспілки України мають пройти свої десять кроків до європейської практики.
По-перше, необхідно розпочати з інвентаризації. За двадцять три роки колективне майно людей праці було розкрадено. Чітка інвентаризація дасть змогу уникнути спокуси подальшої «прихватизації» та розглянути можливість повернення хоча б частини вкраденого. До речі, щодо будинку профспілок на Хрещатику. Оскільки європейський формат не потребує громіздкого керівного органу, то вважаю доцільним вирішення долі будівлі залишити на народний розсуд. Якщо люди захочуть там за власні податки побудувати музей, чи Будинок молоді, або щось інше – це їхнє право. А якщо Раді ФПУ необхідно буде зібратись, то приміщення знайдеться у багатьох первинних організаціях (зокрема освітянських).
Урядовий квартал в Києві знову лихоманить. Старі політики почали виводити своїх прихильників для проведення акцій протестів. Організатори не цураються популістичних гасел та відкритої роздачі коштів за участь у масових заходах.
Так, ще однією темою для проведення акцій для колишніх політичний еліт є об’єднати громадян в боротьбі проти ринку землі та проти зняття мораторію на продаж землі в Україні, в чому немає сенсу оскільки він уже де-факто був підтриманий виборцями президента Володимира Зеленського та його попередника Петра Порошенка, а скоріш за все, дана ситуація закінчиться новим проплаченими кілька сотнями мітингувальників під будівлею парламенту, під час яких висловлять свою незгоду з нормами законопроєкту, який скасовує мораторій на продаж сільгоспземель, які помилково вважають, що документ дозволить продавати українські чорноземи іноземцям та утримувати в одних руках понад 200 тисяч гектарів землі.
Будь-яка реформа ґрунтується на зміні існуючого порядку речей. Однак зміни зазвичай подобаються не всім. Особливо їм противляться ті, кому як то кажуть «і так добре живеться».
Не виключенням стала й земельна реформа, яку серед інших ініціатив взялася реалізовувати нинішня влада. Основними противниками такого варіанту є дрібні фермери та середні с/г підприємства, які бояться або не хочуть конкуренції.
До них також долучилися деякі політичні партії, адже тема продажу землі завжди була невичерпним джерелом популістичних гасел, маніпуляцій та спекуляцій.
Насправді ж ринок сільгоспземель існує вже давно і уряд просто запропонував його легалізувати та надати всім рівні права та можливості придбати земельні ділянки, а власникам земельних ділянок за бажання продати їх за справді ринковою ціною. Давайте розберемося, як же виглядає ринок зараз і хто купує та продає землю.
За останні роки близько 4% с/г земель було продано по різним схемам і такий тіньовий ринок продовжує функціонувати – в мережі можна знайти сотні оголошень за запитом «продам земельний пай». Основними покупцями землі за такими схемами є поточні орендарі паїв – сільськогосподарські виробники.
При цьому найбільш активними є саме відносно невеликі фермерські господарства та с/г підприємства, сільгоспвиробники, які звикли працювати в тіні та активно використовують подібні схеми викупу, вигідно залишати все як є, не виводити ринок в відкритий формат або максимально обмежити коло потенційних покупців, щоб і надалі викуповувати землю за заниженими цінами і мати сильну позицію в переговорах з пайовиками.
Тому й висловлюють вони своє невдоволення запропонованою реформою, влаштовують протести на автошляхах та мітинги під стінами парламенту, скандуючи з трибун “Не можна продавати землю-матір”, при цьому активно скуповуючи земельні паї на тіньовому ринку.
Onview
