Улітку, коли кінопрокат переживає затишшя між сезонами нагород, на екрани світу нарешті виходить один із найочікуваніших фільмів року. Фільм “Життя Чака” Майка Фленеґана – це драма з елементами наукової фантастики за оповіданням Стівена Кінга.
Це зовсім не пересічний фільм жахів, а виключно сентиментальна історія про незвичайне життя звичайної людини. Головну роль виконав Том Гіддлстон, в українському дубляжі юну версію його героя озвучив комік Василь Байдак. “Життя Чака” здобув приз глядацьких симпатій на кінофестивалі в Торонто, а критики назвали фільм найкращою екранізацією Стівена Кінга.
Реклама:
Кінокритикиня УП. Культура Соня Вселюбська розмірковує чим особлива ця екранізація Стівена Кінга, та наскільки можна вірити її сентиментальній філософії у сучасності
Рівно як і сам фільм – рецензія повною мірою починається з кінця. Деякі кінопрофільні видання ще з часу нагороди фільму в Торонто затитуловують його як найкращу екранізацію Стівена Кінга всіх часів. Утім, така гучна заява викликає сумніви хоча б тому, що передивитися їх усі, і як слід, виголошуючи такі абсолютні судження – завдання не з простих.
На цей час у кіно існує щонайменше 68 фільмів і телешоу за писаннями Кінга, а ще кілька перебувають у розробці. У той час як сам Кінг написав 65 книг і оповідань.
РЕКЛАМА:
Головну роль виконав Том Гіддлстон, в українському дубляжі юну версію його героя озвучив комік Василь Байдак.
Кадр з фільму
Якщо говорити про кіноекранізації американського письменника, то першими в асоціаціях виникають фільми жахів. Такі фільми, як “Сяйво” Стенлі Кубрика чи “Керрі” Браяна Де Пальми увійшли в класику світового кіно, зробили кінематографічний образ Кінга не менш популярним за літературний і довели, що за його адаптації можуть братися автори будь-якого жанру та бекграунду, експериментуючи з основами книг – надприродним, екзистенційним і тілесним.
Разом з тим не слід забувати, що до першоджерел Кінга належить не лише містичне й страшне – наприклад, фільм “Втеча з Шоушенка”, що не потребує додаткового представлення і до сьогодні входить до всіх мейнстримних топів кіно всіх часів.
Це ідеальна голлівудська драма, де мало фантастики в її звичному розумінні, і акцент історії полягає у непередбачуваності й дивовижності людської долі. Саме до цієї категорії й належить “Життя Чака”.
Можливо, це не найкраща екранізація всіх часів, а радше найжиттєствердніша й найліричніша, що не вкотре підносить статус Кінга як короля жахів, а відкриває широкій публіці його менш відому професійну сторону.
Реклама
Це ідеальна голлівудська драма, де мало фантастики в її звичному розумінні, і акцент історії полягає у непередбачуваності й дивовижності людської долі.
Кадр з фільму
Режисер фільму Майк Фленеґан – відомий синефіл, який працює з матеріалом Кінга не вперше (“Доктор Сон”, “Гра Джералда”, “Північна меса”), і дуже шанує першоджерело. “Життя Чака” знято за короткою історією Кінга, яка вийшла ще у 2020-му і нарівні з рештою оповідань, до речі, доступна в українському перекладі у збірці “І буде кров” видавництва КСД.
Рівно як і першоджерело, оповідь рухається від третього акту до першого. З перших сцен режисер вводить закадровий голос як текстового провідника, і починається як фільм-катастрофа.
Можливо, це не найкраща екранізація всіх часів, а радше найжиттєствердніша й найліричніша.
Кадр з фільму
Шкільний вчитель намагається провести урок для кількох учнів, але виходить якось не дуже. Звертаючи увагу на дивний хаос за вікном, вони читають уголос новини про землетрус у Каліфорнії, аж поки інтернет повністю не зникає.
Вчитель намагається взяти ситуацію під контроль і навіть викликає батьків до школи – однак ті перебувають на такому рівні безнадії, що ледь не починають ставити під сумнів логіку освіти, соціального порядку та сенсу життя.
Реклама
Намагаючись бодай трохи відволіктися від апокаліптичного стану по дорозі додому, його погляд падає на білборд із якимось чоловіком, на ім’я Чарльз Кранц, якому, незрозуміло чому, дякують за “прекрасні 39 років”.
Чому він отримує стільки уваги – запитує не лише глядач, а й той самий учитель, запиваючи важкий день віскі, розмовляючи телефоном зі своєю партнеркою.
Те, що поєднує всі фантастичні й реалістичні, страшні й не дуже історії Кінга – це його майстерне володіння мистецтвом саспенсу.
Кадр з фільму
Те, що поєднує всі фантастичні й реалістичні, страшні й не дуже історії Кінга – це його майстерне володіння мистецтвом саспенсу – тобто кінематографічним прийомом, що поетапно занурює глядача в тривожну атмосферу очікування. Цим тут виступає історія життя Чака, винесена в назву, яка поступово сходить із віддаленого зображення на білборді в першому акті у великий епос про людину, що тримає в собі цілий світ.
Заповітна поява Чака, тобто Тома Гіддлстона, який у першу чергу й зазиває на фільм, станеться лише в другій частині. Він – бухгалтер, і без зайвих церемоній експозиції герой кидає справи та прямо на вулиці пускається в танець. Яскравий танець починає не лише Чак, а й сам кіновираз.
Серед великої кількості музики, танців і харизми Гіддлстона розкривається історія Чака, яку описувати недоречно, адже все стане відомо лише в останньому, тобто, першому акті про моменти з дитинства. Але фільм обов’язково відповість на всі загадки за завісою саспенсу – і “хто він, чорт забирай, такий”, і до “чому його життя таке особливе й сентименталізоване”.
Реклама
Рівно як і першоджерело, оповідь рухається від третього акту до першого.
Кадр з фільму
Замість деталей сюжету варто підкреслити контрастний резонанс, який вибудовує фільм, після першої частини з безнадійним настроєм навпроти справжнього життя з хвилями оптимізму, що сьогодні можуть здатися лячними.
Цей перехід є моментом, коли глядачеві пропонується безкомпромісна умова – відмовитися від реалізму та приземленої логіки першої частини або пуститися в цей шалений танець разом з героєм, який святкує пізнання певного секрету відношення до життя ще змалечку. І втім факт перенасичення фільму пафосом сай-фаю та винятковим сентименталізмом у бік буденного й вміння пошуку прекрасного в незначному – серйозний триґер для тих, хто не терпить наївні дози оптимізму.
Заповітна поява Чака, тобто Тома Гіддлстона, який у першу чергу й зазиває на фільм, станеться лише в другій частині.
Кадр з фільму
Філософська й доволі заїжджена ідея фільму в його серці – про те, що кожен із нас має всесвіт усередині себе – приносить фільму претензію бути універсальною історією про мрії, страхи, життя, смерть, кохання та ще низку життєвих іменників, і принадливо обіцяє грандіозний колапс, який, утім, залежить лише від глядача – буде цей досвід радісним чи глузливим.
Тож питання – вірити чи не вірити в такі наративи – радше виходить за межі кінодискурсу й заходить на територію психології глядача в різних географічних умовностях.
Реклама
Читайте також :
У Каннах спостерігають за людиною, яка бере до рук зброю. Рецензія на український фільм Militantropos
