Чи міг?

Святослав Вакарчук уже давно міг сказати принципово нове слово в українській політиці.

Він мав достатній потенціал, щоб при відповідній стратегії за рік-півтора кардинально змінити саму суть української політики – змінити основу правил політичної гри.

Cтарт політичної діяльності, не прив’язаний до президентської передвиборчої кампанії, мав би зовсім інший присмак.

Він дав би чудову можливість ДО виборів продемонструвати свою ефективність, свою принципову відмінність від інших політиків, вміння грати не за чужими правилами, а нав’язувати власні.

Без перевірки практикою важко говорити про наявність справжньої ефективної команди.

Але Святослав дочекався виборів.

І в підсумку, в разі позитивного рішення щодо участі у виборах, змушений буде стартувати в тому ж амплуа, що й усі інші кандидати – слова, слова, слова… Це спроба переграти досвідчених і потужних популістів у їхній рідній стихії змагання слів.

Починаючи з Ющенка, українська політична верхівка зуміла фактично повністю дискредитувати довіру до найсильніших і навіть найсвятіших слів. Тому гасла про Справедливість, Здоровий глузд і Патріотизм уже не мають колишньої сили.

Зате все потужнішим є образ “слуги народу” з автоматами в руках…

Чи зможе?

Помаранчевий Майдан був переконаний, що робить ставку на “людину майбутнього”. Після чого Вакарчук був змушений написати “Веселі, брате, часи настали…”

Майдан Гідності також спробував вгадати “правильне” прізвище. За що розплатився ще більш фатально.

Історична вимога епохи – заміна Системи прізвищ на Систему правил/функцій.

Яка навіть суперхаризматичному мільярдеру з повноваженнями американського президента не дозволить прикрити друзів і партнерів від правосуддя

Яка жодному Януковичу не дозволить по факту перетворити Україну на свою приватну власність.

Запровадження Системи правил/функцій є головним завданням Нових лідерів.

Щоб не допустити справжніх змін, стара еліта наплодила велику кількість фейкових “нових” лідерів, завданням яких є дискредитація ідеї, дезорієнтація і розпорошеність зусиль “людей майбутнього”.

Вимірюваність пропонованих критеріїв і механізмів – перша ключова ознака, за якою можна відрізнити справжніх Нових лідерів від фейкових.

Доки Справедливість, Здоровий глузд і Патріотизм не будуть виписані детально у вимірюваних, без двозначного трактування, критеріях і механізмах – доти Вакарчук, при всіх своїх чеснотах і намірах, буде на боці старої еліти.

Саме для старої еліти ця ознака є критично неприйнятною. Бо позбавляє можливості маніпулювати і руйнує основу панування – безвідповідальність.

Ефективні лідери не бояться системи, яка дозволяє легко виміряти і проконтролювати результат.

Опора на власний народ, а не на елементи зовнішнього управління – друга ключова ознака справжнього Нового лідера.

Неможливо досягнути успіху, видаючи бажане за дійсне. Західні “міжнародні професіонали з бездоганною репутацією” – саме з цього розряду.

Факти безжалісно свідчать, що стандарти, які дійсно є основою в західних країнах і досить жорстко дотримуються у внутрішньому вимірі, з легкістю поступаютьсянаціональним інтересам країн Заходу у вимірі зовнішньому.

“Міжнародні професіонали” в Україні починають дозволяти собі те, що вони за жодних умов не дозволили б собі на Заході.

Щоб бути переконливим відносно іноземних фахівців, Святославу потрібно спочатку озвучити хоча б приблизну суму, яку українці змушені будуть заплатити за “списання” Наталією Яресько пари мільярдів доларів боргу у випадку, якщо захочуть вирвати країну зі злиднів. А для цього їм потрібно буде мінімум 8-10% росту ВВП щорічно.

Чи дозволили б Яресько в США фактично ввести кабальний податок на життєво необхідний прискорений розвиток держави, кошти від якого йшли б в іноземні кишені?

Хтось чув, щоб жорсткою вимогою МВФ для надання кредиту було перекриття масованого виводу грошей з України в офшори? Процвітають офшори – борги обслуговує Україна.

Чи не в тому причина, що левова частка офшорних грошей потім перетворюється на товари, послуги і нерухомість, придбані саме на Заході, тобто по факту вкладається в західну економіку?

Захід може бути чудовим партнером-інвестором. Але статус чинних суддів/міністрів замість консультантів більше нагадує систему “прийдіть і правте нами”, а не партнерство.

Українців не без допомоги “міжнародних професіоналів” вганяють у величезні штучні борги – а потім натякають, що в них є земля, щоб розплатитися.

Системність пропозицій – третя ключова ознака, яка відрізняє справжніх Нових лідерів від фейкових.

“Цивілізований ринок землі” в країні з нецивілізованим “правосуддям” – це знущання над Здоровим глуздом.

Велосипед з чисто декоративними гальмами – це не наслідування передового досвіду цивілізованих країн, а знущання з такого досвіду.

Хто хоче порівняти систему продажу землі в Україні і США – спочатку зобов’язаний порівняти систему правосуддя, систему захисту прав власності в Україні і США.

Не важко спрогнозувати результат торгівлі землею в країні, де правлять бал злодії і хабарники. Не важко зрозуміти, чим це загрожує в країні з мільйоном зброї на руках.

Рухатися вперед треба, але в жодному разі не в автомобілі без гальм через Карпати.

Поки що реальне правосуддя як система, у якій кожен суд є антикорупційним, не звучить у Святослава як обов’язкова передумова земельної реформи.

Якщо і у Вакарчука програма буде складатися з несумісних у рамках єдиної системи елементів – значить і він буде нічим не кращий від політиків-популістів.

Принципово нова потужна політична сила – четверта ключова ознака, яка відрізняє справжніх Нових лідерів від фейкових.

ЇЇ відмінністю має стати принцип керівництва, за якого партію очолює найефективніший наразі політичний топ-менеджер, а не вічний вождь. Тобто партія має створюватися не для здобуття посад для вождя, а для реалізації потреб суспільства.

Хто боїться такого принципу – того більше турбують перспективи власного статусу, а не майбутнє країни.

Немає жодних проблем уже зараз дуже точно знати, яким буде керівництво країною за президентів Тимошенко, Гриценко, Бойко, Ляшко і так далі. Для цього потрібно лише уважно придивитися, як вони керують своїми партіями і чим по суті є те, що вони називають партіями.

Без міцного політичного фундаменту під ногами навіть у випадку успішної передвиборчої кампанії Святослав ризикує отримати не стільки трамплін, скільки інструмент власної дискредитації.

Порошенко витискає з посади великі можливості лише тому, що широко використовує методи, які для Вакарчука-президента будуть категорично неприйнятні.

Той, хто не має власної опори, – не зможе повноцінно вести власну політику.

* * *

Якщо Святослав здатен запропонувати лише благі наміри, західних спеціалістів і своє прізвище – йому краще не йти в політику.

У періоди революційного перелому діють зовсім інші закони, ніж у періоди відносно стабільного розвитку.

Жорсткі закони. Проти яких безсилі навіть адмінресурс, великі гроші, контроль над ЗМІ, політтехнології і Нацгвардія разом узяті.

Від Третього Майдану з непередбачуваними наслідками Україну зможе врятувати лише команда талановитих організаторів. Яка здатна оперативно розробити системний план повноцінних кардинальних реформ з вимірюваними механізмами в основі й ефективно цей план реалізувати.

Талановиті організатори не підуть за вічним вождем. Вони підуть лише за потужним лідером, який згуртовує команду, але не закупорює перспектив для інших.

Події весни-осені 2014-го переконливо довели, що проблем з талановитими організаторами польового рівня в Україні немає. Є велика проблема з Капітаном Команди.

Святослав Вакарчук поки що не втратив свого потенціалу і можливості зіграти провідну роль у перетворенні України на країну-лідера. Але з кожним днем зростає сумнів, що він зможе використати свій потенціал ефективно.

Після своїх же слів про людей, “які готові не роздумуючи жертвувати власними інтересами заради інтересів усього суспільства”, – він продовжує довго роздумувати.

Якщо кінцевою метою є посада, то політтехнологічна пауза може бути дуже доречною.

Але якщо такою метою є врятувати країну від сповзання в провалля – ціна довгої паузи може бути фатальною.

Джерело: УП