Відтоді як антикорупційні ініціативи стали інструментом отримання надприбутків і легального лобі іноземного інтересу в Україні, явище корупції набуло життєво-необхідного значення для її «поборців». А відтак, дарма сподіватись, що наднизькі позиції нашої держави у світових корупційних рейтингах мають перспективи на зростання, а індикатори ефективності реформ у напрямку її подолання замерехтять позитивними тенденціями.
Укорінені схеми із розпилу грантів відповідними інститутами, як і майже необмежені можливості безкарного виведення державних коштів на контрольовані рахунки антикорупціонерів, стали тим самим нерушимим фундаментом української корупційної нездоланності.
В Мережі є безліч матеріалів розслідувань де фігурують чималі цифри міжнародної фінансової допомоги, що систематично потрапляють в кишені еліти антикорупційної спільноти, так і не будучи використаними в заявлених грантодавцям програмах. Проте, високі прибутки виявились не єдиною фінансовою вигодою антикорупціонерів, адже є безліч фактів втручання у внутрішні справи держави через недержавні організації, які на іноземні гранти успішно будують українську демократію.
Якщо поглянути на діяльність неурядових громадських організацій з точки зору впливу на внутрішні справи країни, грантоїди можуть бути сміливо перейменовані в агентів стратегічного впливу – пропагандистів i апологетів західної демократії.
Плата за послуги антикорупціонерів зазвичай себе виправдовує, оскільки співробітництво з «донорами» зазвичай носить обопільну зацікавленість. Прикладів зовнішнього втручання у внутрішні справи нашої держави за ці останні роки більше ніж потрібно. І мова іде не про діяльність міжнародних фінансових інституцій, які видають нам кредити, а зовсім інших структур, за ініціативи яких підвищується ціна на газ для населення, або ж формується склад конкурсних комісій ГПУ з представників від міжнародних неурядових організацій.
МВФ чи ЄС ніколи не вимагали негайно підняти ціну на тарифи та комунальні послуги для населення, підвищити пенсійний вік та необхідний страховий стаж для отримання пенсії. Це сталось завдяки проникненню «партнерських» інтересів в органи державної влади і контрольованому реформуванню, до якого активно долучились так звані «громадські» організації, в першу чергу, під виглядом посилення боротьби із корупцією. У підсумку, грантодавці отримали не тільки контроль кадрових призначень у «власних» НАБУ і САП, але і державних органах, прокуратурі і навіть судах, фактично контролюючи їх рішення. Форсування процесу формування Вищого антикорупційного суду у минулому році взяла на себе очільниця Антикорупційної ініціативи ЄС Ека Ткешелашвілі а у склад експертів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України очікувано увійшли все ті ж представники «громадського» корупційного контролю від «Центра протидії корупції» та «Transparency International України». Зрештою, це дало підстави для багатьох незалежних експертів висловлювати обгрунтовані побоювання з приводу залежності цього нав’язаного Україні суду, в першу чергу, від іноземних «партнерів» та здійснення в майбутньому «правосуддя» під їх впливом.
Кадрові призначення у Верховному суді теж не залишились без уваги міжнародних «спостерігачів» і так званих «Рад доброчесності», хоча і це не перешкодило «судовій реформі» провалитись розпочавши серію нових конкурсів як до найвищої судової інстанції України, так і повну заміну органів суддівського самоврядування.
Відбулись перетворення і в оборонному секторі, пролобійовані зацікавленими іноземними «донорами». З 2016-го питанням корупції у сфері безпеки та оборони займається громадський орган «Незалежний антикорупційний комітет з питань оборони», результатом чого наприкінці минулого року стало оголошення корпоратизації «Укроборонпрому». Очікувано, що подібний «громадський» контроль у сфері антикорупційних перетворень державних оборонних структур відбувся з урахуванням всіх побажань іноземних інвесторів для запровадження «зрозумілих» процедур. Воно і не дивно, адже НАКО є спільним проектом тих же антикорупціонерів «Transparency International Великобританії» та «Transparency International України», які існують за фінансової підтримки Міністерства закордонних справ Королівства Нідерландів.
Звичайно, що ці організації ніякого відношення до громадських інтересів не мають, бо створені за ініціативою іноземних держав, нав’язані ними Україні під виглядом створення і розвитку громадянського суспільства та фінансуються за рахунок іноземних центрів, в першу чергу, тим же Фондом американського мільярдера Д.Сороса, яскравими їх представниками були в Україні і залишаються до сьогоднішнього дня так звані «Центр протидії корупції» та «Transparency International», найбільш активні члени яких навіть пройшли за партійними списками до Верховної Ради «Слуги народу» та «Голосу». Фактично проникнувши всередину влади.
Інакше як пояснити призначення Рябошапки, якого пов’язують з ворожими спецслужбами та мережами економічного саботажу, на посаду президентського радника? Після того як його вивели з Кабміну Азарова, Рябошапка осів саме в «Transparency International», яка фактично є філіалом европейських спецслужб, а точніше – філіалом спецслужб «Британських Глобалістів».
Грантожери в подальшому стали справжнім щитом для НАБУ від будь-якого контролю з боку суспільства за цим новим, до речі, зовсім недешевим для платників податків органом. Зокрема, так звана «Рада громадського контролю» НАБУ складалась, в основному, саме із таких «представників громадськості». Не без їх участі був розроблений і прийнятий Закон України «Про НАБУ», у відповідності до якого цей новостворений орган в своїй діяльності виявився повністю безконтрольним, в т.ч. зі сторони суспільства.
Недарма до сьогоднішнього дня антикорупційне бюро саме завдяки патронуванню американського посольства ні одного разу не було перевірене «зовнішнім аудитом», хоча закон вимагає такі перевірки проводити щорічно, а це в свою чергу дозволило його очільнику не нести будь-якої відповідальності за відсутність результатів у боротьбі із корупцією у найвищих ешелонах влади.
Боротьба з корупцією стала невід’ємною частиною самої корупції і це далеко не перший випадок, коли протидія їй, здавалось би, неприбутковими організаціями, фактично стає бізнесом, як і саме явище корупції. Саме тому, існування незалежного антикорупційного відомства в нашій державі є ні чим іншим як черговим міфом для замилювання очей громадськості і тих інстанцій, що мали б займатись правоохоронною діяльністю.
