В сучасному суспільстві глибоко віруючі громадяни приділяють особливу увагу духовному вихованню прийдешнього покоління. А вивчення Біблійних текстів в середовищі релігійних громад порівнюють з вивченням точних наук.

         Останнім часом широкого розголосу в суспільстві набуло протистояння прихильників та противників введення в шкільну програму обов’язкового вивчення християнської етики. Представники духовенства християнських конфесій вважають, що вивчення предметів духовного напрямку дозволить дітям краще сприймати навколишній світ, а їх відміна може порушити їх конституційні права як громадян України.

Та чи правильно у світській країні, де церква та її внутрішні справи відділені від держави, а школа відділена від церкви, запроваджувати на загальнодержавному рівні навчальні програми з вивчення предметів морально-духовного спрямування?

         Однозначної відповіді на вказане питання немає. Для прикладу, в Україні проживає велика кількість етнічних груп, що роками асимільовувались в суспільстві, проте зберегли свої традиції та віру. Зокрема, 30 % усіх віруючих громадян України – мусульмани. Вони, як і інші, теж сприяють духовному розвитку своїх дітей, однак чи правильним буде для мусульманських дітей вводити обов’язковий  шкільний предмет християнського типу?

         В такому випадку, варто зробити акцент на тому, що шкільні предмети повинні бути не про релігію, а про моральне виховання молодого покоління, що є надзвичайно важливим, враховуючи національний склад держави та міжконфесійні взаємовідносини в ній.

         Рішення про введення в школах предметів духовного спрямування повинно обговорюватись безпосередньо з школярами та їх батьками на місцях, місцевими громадами та чиновниками, та не повинно бути інструментом для маніпулювання в багатоконфесійному українському суспільстві.