Останні роки виявилися рекордними для України за обсягами зростання трудової зовнішньої міграції. Висококваліфіковані спеціалісти та некваліфіковані працівники масово покидають країну в пошуках кращого заробітку та життя. Явище еміграції набуває таких загрозливих масштабів, що вже стає питанням національної безпеки.
Відтік власної висококваліфікованої робочої сили, а саме фахівців та науковців, призводить до значного уповільнення науково-технічного прогресу.Як наслідок, ускладниться проблема зайнятості, оскільки не вистачатиме кваліфікованих кадрів. При збереженні такої тенденції відтоку працівників за кордон Україна ризикує втратити не тільки важливий ресурс робочої сили, а й зростання економіки.
Щороку з бюджету вкладаються значні кошти в підготовку фахівців для потреб економіки держави. Витрати на таку підготовку потрібно обраховувати не тільки вартістю здобуття вищої освіти – розрахунок вартості підготовки фахівця починається з урахування вартості навчання на всіх освітніх рівнях, враховуючи дошкільну і загальноосвітню підготовку. Отже, відбувається викривлення цілей і завдань освітньої система, яка в умовах високої еміграції та за рахунок витрат державного бюджету, працює на підготовку фахівця, який буде створювати додану вартість за межами країни. Потреби економіки відображає існуюче державне замовлення на необхідну кількість фахівців. Неконтрольована міграція спотворює професійно-кваліфікаційну структуру трудового ресурсу країни та не дозволяє здійснювати подальше планування розвитку.
Якщо говорити про кошти, які надсилають заробітчани і які є важливим валютним надходженням в українську економіку, то вони зазвичай не працюють на примноження капіталу в Україні, на розвиток інфраструктури й формування перспективної економіки та виробництва. В значній мірі вони йдуть на споживання імпортованих товарів, що не сприяє розвитку національного виробника.
До того ж гроші, які передають заробітчани уникають оподаткування, немає відрахувань у соціальні чи пенсійні фонди, тому вони загалом не сприяють економічному зростанню держави. Пенсійний Фонд України не отримує значні відрахування від працюючих українців, що у майбутньому створює майже критичну нагрузку на нього, а громадяни України, які виїхали в пошуках роботи за межі держави та перебували там досить довгий період, фактично позбавлені права на пенсійні виплати.
Ряд проблем стосуються неекономічного характеру, проте в найближчій перспективі вони можуть мати значні негативні економічні наслідки.
Об’єктивною проблемою стає погіршення сімейних стосунків через довготривалу відсутність членів родин, в зв’язку з чим у дітей виникає нестача батьківської уваги, відбувається деформація родинних цінностей, виховується легковажне ставлення до життя. Дане явище отримало назву «соціального сирітства». Діти заробітчан часто потребують психіатричної допомоги через те, що зростають у так званих транснаціональних, дистантних сім’ях. Якщо врахувати, що величезна кількість наших заробітчан працює нелегально, то контакти з дитиною дуже скорочуються, обмежуючись або листуванням, або візитами раз на кілька років. Чимало дітей заробітчан залишені самі на себе, що вподальшому ускладнює їх соціалізацію та повноцінну участь у господарсько-виробничих відосинах.
Найбільший рівень загрози становить криміногенна зовнішня міграція: торгівля людьми та примусова праця українських громадян. Предметом уваги держави має стати протидія найбільш негативним виявам виїзної трудової міграції, насамперед торгівлі людьми з метою трудової та сексуальної експлуатації. Значні масштаби цього соціального лиха зумовлені переважно використанням міжнародними злочинними організаціями наївності та непоінформованості більшості молодих громадян, насамперед у провінції, щодо намірів тих, хто здійснює регулярні набори некваліфікованої робочої сили для роботи за кордоном.
Аналіз наведених даних свідчить про набрання зовнішньою еміграцією в Україні загрозливих для держави маштабів.
Onview
