Війна – завжди ризик. Постійне балансування над прірвою, де кожен наступний подих може стати останнім. На жаль, вона забирає найкращих –тих, хто йде вперед і не ховається за спинами інших. Забирає без попередження – раптово, мов тінь, що падає з неба. Ще вчора слухав, як боєць розповідає свою історію. А вже сьогодні дізнаєшся: його не стало. І в цю мить усе сказане ним набуває зовсім іншого сенсу.
Ми хочемо віддати останню шану Капо – французькому добровольцю, який боронив свободу України у лавах 1-гоІнтернаціонального Легіону. Він приїхав сюди не заради слави чи нагород, а тому, що вірив – правда у боротьбі. Його привело відчуття, що зло не зупиняється з власної волі –його потрібно вибивати із штурмовою гвинтівкою в руках.
Коли кличе серце
Капо був добровольцем – воїном не за фахом, а за покликом. Йому було 32 роки, коли він залишив мирне життя у Франції, аби ступити на українську землю. Для Капо це була не просто війна України проти росії – а боротьба світла проти мороку. Він вірив: якщо впаде Україна, наступною стане вся Європа. Тому не міг лишитися осторонь і став до лав сміливих та небайдужих. Серед них – і його співвітчизник Віві, який згадує Капо як людину без страху, але з чітким розумінням, заради чого він тут:
“Він прибув до нас, відгукнувшись на поклик обов’язку, – звичайний доброволець, вірний своїм переконанням і благородній справі в цій війні, що загрожує суверенітету всієї Європи. Він завжди зголошувався добровольцем, попри будь-які труднощі, незалежно від складності чи тривалості завдань. Завжди прагнув успішно виконати місії, довірені йому, попри небезпеки та постійний тиск з боку росіян.”
Одразу в бій
Коли ми спілкувались із Капо, француз перебував в Україні вже три місяці. Це був непростий час – неспинна хвиля атак ворога, що здійснював нову спробу прорвати українські позиції. Не було коли зволікати – фронт вимагав негайних дій. І Капо діяв: із тією ж внутрішньою впевненістю, з якою приїхав добровольцем до чужої країни. Він швидко перейшов від вправ на стрільбищі до бойових завдань – аби стати частиною тієї лінії оборони, що день-у-день відбиває навалу росіян. Бонс, командир його групи, з повагою згадує, що Капо завжди був людиною вчинків і ніколи не ховався за словами:
“Є ті, хто багато говорить, і ті, хто діє. Капо належав до тих, хто діє –завжди з доброзичливістю до побратимів, завжди готовий допомогти та підтримати. Він не раз рятував честь нашого підрозділу і загинув як справжній солдат – сміливий і героїчний. Він так пишався своїм легіонерським беретом, що завжди носив його у правій кишені, коли йшов у бій.”
Завжди з усмішкою
Відтворюючи в пам’яті образ полеглого побратима, Бонс не шкодує теплих слів. Він описує Капо як життєрадісного хлопця, який навіть у найтемніші хвилини знаходив сили підтримати побратимів усмішкою чи жартом. Цей образ закарбувався і в пам’яті Віві:
“Капо завжди віддавався справі повністю – і робив це з усмішкою. Жити й працювати поруч із ним було справжнім задоволенням: він умів розвеселити, завжди був готовий підтримати своїх побратимів. У наших серцях він назавжди залишиться відважним товаришем. Нам бракуватиме його усмішки. Капо по праву заслужив своє місце у великій родині Легіону та пошану, яка з цим місцем пов’язана.”
Внутрішній компас
Капо приїхав до України, керуючись глибоким особистим переконанням: зупинити нову інкарнацію тоталітаризму – російський фашизм. Для нього ця війна –продовження історичного спротиву, в якому колись брали участь бійці французького Руху Опору під час Другої світової. Як і вони, він обрав боротьбу зі злом – не за наказом, а за покликом серця:
“Моя головна мотивація – ідеологічна”, – пояснював Капо. “Не допустити подальшого вторгнення росії вглиб Європи. Україна – це захисний мур Європи від росії. Українська армія – остання перепона, перш ніж росія зможе просунутись далі.”
Тихий герой
До війни Капо вів скромне життя. Працював сміттярем – їздив на машині, що збирала мішки з відходами, очищаючи вулиці його рідного міста. І коли росія напала на Україну, Капо продовжив шлях того, хто викорінює бруд. Тільки цього разу не з вулиць, а з європейського континенту. Він приїхав, аби уже зі зброєю в руках звільняти землю від сміття зовсім іншого ґатунку –тієї нищівної сили, що прийшла з російського боку й має зухвальство називати себе людьми.
Його праця була непримітною, але важливою: вона вислизає з щоденного поля зору, але варто комусь припинити її робити – наслідки бачать усі. Капо був одним із тих, завдяки кому місто дихало чистотою, а хаос не поглинав лад. Це була чесна праця. Праця без слави, але задля інших. «У цьому – весь Капо», – згадує Тім, його бойовий побратим:
“Капо був простою людиною, але завжди готовою діяти. Він завжди був готовий допомогти. Він був вірний і робив усе, що було в його силах, аби виконати свою місію. Такі солдати, як він, – на вагу золота.”
За кожним воїном – тривога батьків
Родина Капо з острахом сприйняла рішення сина вирушити на війну. Усі розуміли: попереду –небезпека, і кожна доба могла обернутися на страшну звістку. Попри батьківський страх, Капо залишив звичне життя, бо не міг інакше. Але вчужій країні, серед незнайомців, він знайшов тих, хто став для нього ще однією сім’єю. Серед легіонерів він знайшов братів. Їх не пов’язувала кров, але об’єднували глибші речі: спільна боротьба і готовність віддати життя не лише за своїх – а й за всіх, хто хоче бути вільним. Одним із таких побратимів став Ніко – і в його словах про Капо тепла вдячність зливається із глибоким сумом:
“Дякую тобі, брате, що ти приїхав до України захищати свободу – і водночас став моєю сім’єю. Ти був порядною людиною й хорошим солдатом! Нам тебе дуже бракуватиме. Наш сміх уже ніколи не буде таким, як раніше. Нехай Всевишній прийме тебе й огорне своєю опікою.”
Для Бонса Капо також був не лише бійцем – він став молодшим братом, якого щиро любили й поважали всі в групі. Його загибель – велика втрата, але пам’ять про нього залишиться жити в серцях побратимів.
“Війна забрала його, але ніколи не забере його ім’я,” – вірить Бонс. А Тім доповнює: “Ми ніколи його не забудемо, бо він був і завжди залишатиметься одним із нас – як рідний брат.”
Власна думка – понад усе
Капо засмучувало, що у Франції все ще багато хто підтримує росію –свідомо чи несвідомо. Він вважав, що джерелом цього є пропаганда, яка діє не гірше за зброю. Тонко замаскована під “альтернативну думку”, вона сіє сумніви, виправдовуючи агресора й роблячи зло “прийнятним”. Саме тому для нього було принципово важливо мислити самостійно, не плисти за течією загального інформаційного шуму. Капо наголошував:
“Для мене головне – мати власну точку зору. Раджу кожному робити те саме. Нікому не підкорятися. Розвиватися інтелектуально. Меншедивитися телевізор.”
І ці його слова – не пустопорожні лозунги, а особистий заклик людини, яка свідомо зробила свій вибір і була готова за нього платити найвищу ціну.
Дізнатися більше про Інтернаціональні легіони оборони України та приєднатися до них можна на офіційному сайті: https://ildu.mil.gov.ua/uk
Текст: Дмитро Толкачов
