У суботній ранок я одягнулася максимально комфортно: кросівки, теплий спортивний костюм, рюкзак і нічого зайвого. Заздалегідь знала, що сьогодні за планом — прогулянка з собакою, яку врятували від війни. Із початком повномасштабного вторгнення кожен із нас по-своєму вчиться робити добро. Хтось тримає оборону на фронті, хтось щодня відкриває збори й волонтерить, хтось донатить усе, що може. А хтось виконує іншу, не менш важливу місію — піклується про тих, хто не здатен попросити про допомогу словами…
Тварини теж стають жертвами бойових дій. Вони втрачають домівки, сім’ю та звичний світ. І попри те, що ми, люди, часто буваємо егоїстичними й зацикленими на власних проблемах, саме від нас залежить, чи зможе собака або кіт, які пережили ці жахіття, знову довіритися комусь.
Одного разу, гортаючи стрічку соцмереж, я побачила пост від центру адопції тварин з фронту, що називається «Patron Pet Center». Зацікавившись, я почала переглядати їхню сторінку та знайшла інформацію про те, що їм потрібні волонтери для вигулу песиків. У голові одразу промайнула думка про свою користь для інших. Це не вимагало складних умов чи великих фінансових можливостей. Єдине, що потрібно — прийти і подарувати сій час.
«Patron Pet Center» не позиціонує себе як притулок. Його головна відмінність у тому, що притулок може стати місцем, де тварина проводить усе життя. Центр адопції працює інакше — це тимчасовий прихисток. Тут основний акцент на тому, щоб підготувати тварину до життя в новій родині: стабілізувати психологічний стан, навчити базових навичок, створити для неї комфортне й безпечне середовище.
Отже, повернімося до того вихідного дня.
Для початку я вирушила на територію ВДНГ за адресою Академіка Глушкова, 1. Здавалося б, усе має бути просто, але насправді я довго не могла знайти павільйон №11. Навігатор плутав мене між однаковими будівлями, і кілька разів я поверталася до точки, з якої вже стартувала. Зрештою, вирішила відкрити на офіційному сайті комплексу мапу з розміщенням усіх локацій. Саме вона й допомогла мені зорієнтуватися, тому раджу всім користуватися нею.
Посилання на мапу: https://vdng.ua/navigation
Вказівник напрямку руху і вхід до центру
На моє здивування, перше враження було зовсім не таким, як я уявляла. Жодного різкого запаху всередині, лише гучний гавкіт та багато людей навколо. Одні заповнювали форми, щоб забрати тварину в нову родину, інші — терпляче очікували пухнастика на вигул.
Помітивши групу адміністраторів біля своєрідної рецепції, я приєдналася до черги. Поки чекала, взяла зі столу пам’ятку з правилами. Її має прочитати кожен відвідувач, бо це допомагає зрозуміти, як поводитися зі своїм майбутнім компаньйоном.
Черга з відвідувачів, які прийшли відвідати тварин
Працівники центру виявилися дуже привітними. Вони записали мої дані — ім’я, прізвище та номер телефону — і сказали, що зараз я буду гуляти з песиком на ім‘я Джус. Мені пояснили, що він має зооагресію — тобто різко реагує на інших тварин, тому потрібно тримати дистанцію з іншими собаками та бути особливо уважною.
Перед тим як вийти надвір, мені видали пакети, щоб було зручно прибирати за Джусіком, якщо він піде в туалет.
Через кілька хвилин я вже тримала повідець у руках. Коли побачила руду мордочку і його допитливі очі, мене охопило щось між радістю і хвилюванням, бо я не зовсім знала, що робити далі.
З такого знайомства розпочалася наша маленька пригода.
Того дня йшов сильний дощ, але це не зупинило нас. Ми обійшли майже всю територію ВДНГ, бігали разом по калюжах, і я бачила, як Джусік насолоджується кожним кроком. Його зооагресія дійсно була помітною, тож я намагалася уникати натовпу і стежила, щоб ситуація була безпечною.
Мої штани та кросівки були мокрими та брудними, але це мене не хвилювало. Бо у той момент важливішим було відчуття щастя поруч із маленьким другом.
Джус і його неймовірні очі
За час нашої прогулянки я побачила багато охочих, які так само прийшли приділити час песикам. Це стало ще одним сюрпризом для мене, бо я не очікувала, що стільки людських сердець прагнуть допомогти центру.
Студентка Марина, яка так само потрапила сюди вперше, як і я, поділилася своїми враженнями: «Це дуже хороша можливість обмінятися приємними емоціями разом з твариною. Навіть якщо немає можливості завести свого домашнього улюбленця, ти все одно можеш чудово провести час. На мою думку, було б ідеально зробити це своєю маленькою традицією або правилом — час від часу приходити сюди, щоб дарувати турботу і отримувати тепло у відповідь. Адже такі моменти залишаються в пам’яті і роблять день по-справжньому особливим».
Найсумніший момент настав, коли нам довелося повертатися до тимчасової домівки Джуса. Хоч значних обмежень за часом немає, але я помітила, що мій товариш втомився. Він став менш активним, ніж на початку.
Мій рудий вихованець пішов мити лапи та вечеряти. Я пообіцяла йому, що повернуся, але залишати це місце мені не хотілося. Тож я зустріла адміністраторку Людмилу, яка попри свою роботу, погодилася показати світ хвостиків по той бік стіни. Спеціально для наших читачів вона поділилася цікавими фактами.
Історія центру починається з 2023 року, після того як росіяни підірвали Каховську ГЕС. Тоді виникла термінова потреба приймати тварин, і центр відкрили за максимально стислий час. Спочатку нічого не було збудовано належним чином: евакуйовані тварини сиділи в боксах та клітках, а умови для них поступово вдосконалювалися.
Зараз у «Patron Pet Center» перебуває близько 300 тварин, а за весь час існування майже 2000 з них знайшли нові домівки.
З побаченого можу запевнити, що усередині все доглянуто, чисто, і створені комфортні умови. Кожен має свій простір, а деякі навіть живуть подружніми парами. Поруч із їхніми вольєрами наклеєні імена та коротка інформація.
Умови проживання собак у «Patron Pet Center»
До речі, Джусіку, з яким ми сьогодні гуляли, приблизно 5–6 років, і він родом із Донецької області.
Щоб довірити людині вигул, працівники центру враховують кілька факторів. По-перше, фізичні дані відвідувача: великого собаку віддадуть сильнішій особі. По-друге, зважають на темперамент волонтера та його досвід спілкування з тваринами. І нарешті, враховують особливості конкретного песика: наскільки він активний і чи зараз його черга бігти надвір.
Наприклад, у центрі знаходиться пес на ім’я Карат, родом із Вовчанська. Він агресивно реагує на чоловіків, особливо у військовій формі. Волонтери неодноразово припускали, що над ним могли знущатися російські військові, і саме форма служить для нього тригером.
Серце стискається, коли дивишся в ці глибокі очі. Хочеться всім допомогти, знайти домівку та улюбленого господаря. Але попри все, собачки продовжують радіти кожному, хто завітав до них у гості.
«Вранці найменше людей, тому працівники просять всіх, у кого є можливість, приходити саме в цей час. Також існують складнощі з вигулом у дуже холодну або дощову погоду. Проте ми все одно щиро вдячні всім небайдужим, які знаходять нагоду для відвідування»,— розповідає Людмила.
Годинники показали, що час їхати додому. Я вийшла на вулицю. По дорозі до метро прогулювалася, обмірковуючи все, що відбулося цього дня. Після свого досвіду хочу закликати всіх не залишатися осторонь: приїжджайте, допомагайте, даруйте свій час цим чудовим істотам. Повірте, емоції, які ви отримаєте взамін, справді незрівнянні.
Коротка інструкція для новачків:
Для тих, хто хоче стати господарем:
Посилання на анкету-опитування:
1.Анкета для собак
2.Анкета для котів
Автор: Роксолана Денисюк
