Дехто народжується, аби служити й захищати тих, хто цього потребує. Та інколи допомогти можна лише зі зброєю в руках. Коли зло вдаряє по невинних танками й ракетами, самих лише добрих слів замало. Лефті став одним із тих, хто відчув це всією душею після жорстокого нападу росії на український народ.

Коли молодий німець у 2023 році побачив Україну на власні очі, то не зміг залишатися осторонь — відчував, що мусить діяти. Невдовзі після свого 19-річчя він приєднався до 1-го Інтернаціонального легіону оборони України, сповнений рішучості допомагати так, як вважав за потрібне:

“Я був у чудовій фізичній формі. А оскільки походжу з військової родини — і батько, і дід служили в армії — тож із дитинства мріяв стати солдатом. Тому вирішив, що краще втілити це бажання, захищаючи Європу, свободу та невинних людей, ніж просто сидячи в армії, яка не веде активних дій.”

Після базової підготовки Лефті одразу відправили до Торецька — одного з найгарячіших напрямків фронту. Це стало для нього справжнім хрещенням вогнем. Відтоді він безперервно перебуває на передовій. Нині воює на Харківщині, де запеклі бої не вщухають ані на день. За цей час він здобув значний бойовий досвід — і деякі епізоди врізалися в пам’ять особливо глибоко:

“Одного разу мій побратим вистрілив із РПГ з нашого укриття по ворожій позиції — крізь наше “вікно” прямісінько у їхні “двері”. Постріл був ідеальний, просто неймовірний.”

Бути піхотинцем на полі бою — це справжнє випробування. Сьогодні, коли над головою постійно гудуть дрони, без упину працює артилерія, а на землі наступає російська піхота, бої стали ще жорстокішими. Та попри це, Лефті щиро любить свою справу — бо бачить, що його зусилля приносять результат:

“Я бачу, що справді допомагаю — і це робить мою роботу значно легшою. Велику роль відіграють і люди навколо. Загалом це складна робота, але не така вже й важка, коли поруч правильні люди.”

Зростаючи в Німеччині, Лефті часто спілкувався з українцями. Тому війна для нього ніколи не була чимось далеким чи абстрактним — він знав про неї ще з 2014 року й уважно стежив за подіями. Водночас його історія не є типовою для німців, серед яких багато хто залишався байдужим навіть після повномасштабного вторгнення Росії у 2022 році:

“Чимало людей у Німеччині сприймають цю війну з віддалі, тому насправді не розуміють її. Для декого я здаюся трохи божевільним через те, що вирішив приїхати сюди. Та попри це, більшість підтримує мене й ставиться з повагою, навіть якщо не здатні повністю відчути, що тут відбувається насправді.”

Хоча Лефті виріс у військовій родині, його мати — надзвичайно миролюбна людина. Вона ненавидить війну — і це легко зрозуміти: жодна матір добровільно не відправила б свою дитину на фронт. Тим більше — у таку безжальну війну, яку розв’язала росія проти України:

“Втім мама вважає, що моя присутність тут — правильний вибір. Служба включає широкий спектр завдань, і вона особливо цінує її гуманітарний вимір — допомогу цивільним та лікування поранених. Батьки підтримують мене в цьому рішенні, і я щиро вдячний за цю сімейну опору.”

Аби продовжити сімейну військову традицію, Лефті приїхав в Україну вже майже готовим до справжніх боїв із російськими загарбниками. Набувши реального бойового досвіду, він тепер ділиться з майбутніми легіонерами практичними порадами, які можуть врятувати життя та допомогти нищити ворога:

“Я б точно порадив готуватися насамперед фізично — особливо розвивати витривалість і силу. Не обмежуйтеся лише тренуванням зі штангою. Вчіться переносити людей і важке спорядження, тренуйте силу хвату, зміцнюйте нижню частину тіла, особливо ноги. Ходіть у походи з рюкзаком, звикайте багато рухатися пішки.

Але не менш важлива — психологічна підготовка. Ви маєте тверезо усвідомлювати, на що погоджуєтеся: це війна. Завжди існує ризик поранення або навіть загибелі. До цього слід бути готовим морально.”

Бути піхотинцем в Україні — надзвичайно багатогранна справа. Як підкреслює Лефті, саме це й робить її такою цікавою. Щоб ефективно виконувати свої завдання, доведеться опановувати різні ролі — зокрема допомагати пораненим. Тому перед вступом до лав Легіону варто пройти хоча б базову медичну підготовку:

“На передовій піхотинець часто виконує й функцію медика — це один із ключових обов’язків. Поранені трапляються скрізь: не лише серед українських військових, іноді страждають і цивільні. Особисто мені дуже допомогла медична підготовка, яку я пройшов перед приїздом сюди.”

Також знадобляться і практичні навички — від швидкого орієнтування на місцевості до вміння керувати технікою та володіння різними видами озброєння:

“Я пройшов підготовку з широким спектром зброї, та найчастіше працюю з M4A1, обладнаною підствольним гранатометом M320 — це американська платформа, з якою мені найзручніше. Ще навчався стріляти з АК, що зарекомендували себе як прості й надійні, а також із різних кулеметів.”

Лефті — природжений боєць, щиро закоханий в армійське життя. Він уявляє своє майбутнє лише у війську: поруч із побратимами по зброї він зростає як професіонал. Планувати далеке майбутнє, коли воюєш у найкривавішій європейській війні з часів Другої світової, — марна справа. Проте Лефті знає напевне, що його місце тут — аж до останнього моменту боротьби:

“Я залишусь за будь-яких обставин — поки не загину, поки не отримаю поранення, яке позбавить мене можливості працювати в піхоті, або поки війна не завершиться. Немає нічого, що змусило б мене припинити воювати.”

Дізнайтеся більше про Інтернаціональні легіони оборони України та про те, як до них доєднатися, на офіційному сайті:https://ildu.mil.gov.ua/uk