Робота без графіка, важкі поранені та мінімум часу на їхній порятунок. Так проходить звичайний день анестезіолога Андрія Гааса вже протягом трьох років.
Ще у студентські роки чоловік почав готуватися до війни – знав, що одного дня доведеться і йому. Тим паче, анестезіологія надзвичайно важлива у роботі з невідкладними станами, які у зоні бойових дій трапляються постійно.
У 2023 році Андрій змінив дитячу лікарню на заході України на мобільну клініку неподалік від лінії фронту.
Попри велике навантаження, торік він вирішив здійснити свою невеличку мрію – отримати нову медичну спеціалізацію. Щоб навчитися управлінню охороною здоров’я, Андрій подався на навчання у рамках програми “Медосвіта для героїв” від медичної мережі “Добробут”, інформаційним партнером якої є “УП. Життя”.
“З вибором професії не вагався. У мене була одна ціль”
Андрія з дитинства захоплювало те, як влаштований людський організм. Ще у школі він вирішив, що стане лікарем. У своїй сім’ї Андрій перший медик, тому це бажання не було нав’язаним.
РЕКЛАМА:
“Мій батько – художник. Він мав багато літератури, пов’язаної з анатомією. Я не раз її переглядав, було дуже цікаво. Думаю, це не могло на мене не повпливати. Тому з вибором професії не вагався. У мене була одна ціль”, – каже лікар.
Спершу він вступив до Вінницького національного медичного університету імені Пирогова. Другим кроком на шляху до мрії стала інтернатура. Так Андрій отримав фах дитячого анестезіолога.
“Анестезіологія – це один із найважливіших напрямків в медицині. Ми займаємося невідкладними станами, знеболенням – як інтраопераційним, так і післяопераційним, працюємо із хронічним і гострим болем. Анестезіологія та інтенсивна терапія – вони завжди поруч”, – описує він свою роботу.
Перед тим, як доєднатися до війська, Андрій працював у Хмельницькій обласній дитячій лікарні. Робота з маленькими пацієнтам особлива, оскільки до кожного треба підбирати свій підхід.
“Не секрет, що діти не надто люблять лікарів, різні маніпуляції та обстеження. Що вже казати про хірургічні втручання. У нашій клініці було правило: батьки залишаються з дитиною максимально довго – проводжають її до передопераційної. Момент розлуки завжди дуже непростий, тому доводилося застосовувати різні методи, щоб уникнути стресу.
Був у мене випадок: дитина готувалася до втручання, і під час огляду напередодні я зрозумів, що легко з нею не буде. Я вийшов зустрічати її у своїх “операційних кроксах” і ми раптом помітили, що маємо однакове взуття. Дитина одразу мені довірилася – взяла за руку, помахала батькам – і ми разом попрямували до операційної”, – згадує Андрій.
Хоча він і працював у цивільній медицині, та розумів, що одного дня змінить її на військову. У 2014-му, коли Росія тільки розпочала свою агресію проти України, Андрій навчався в університеті. Він одразу вирішив закінчити військову кафедру, але в той час знайти її було дуже складно. Та вже за 2 роки осередків для навчання офіцерів запасу стало більше. Андрій здійснив задумане й отримав військове звання.
На захист країни він став добровільно у 2023 році. Перед цим чоловік пройшов усі можливі навчання з тактичної медицини. Там він отримав теоретичні знання, які стали підґрунтям для практичних навичок, без яких на війні не обійтися.
Андрій під час роботи у дитячій лікарні
З особистого архіву героя
“Найприємніше – коли дізнаєшся, що твій пацієнт йде на поправку”
Війна не змусила Андрія закинути свою спеціалізацію, але змінила пацієнтів. Тепер він – старший ординатор відділення анестезіології, реанімації та інтенсивної терапії мобільної хірургічної клініки, яка дислокується неподалік від лінії фронту.
“Ми можемо розгорнутися будь-де, де є потреба. Зазвичай – неподалік від лінії фронту. Наша клініка надає допомогу рівня “роль 2″ за стандартами НАТО – реанімація, стабілізація та евакуація на наступний етап. Тобто завжди йдеться про невідкладні стани”, – зазначає Андрій.
Команда клініки складається з хірургів, травматологів, анестезіологів і середнього медичного персоналу – операційних медсестер і анестезистів. Також є бригада, яка займається евакуацією тяжких поранених.
Сама клініка всередині має класичний вигляд, попри те, що є мобільною. Є декілька операційних кімнат і навіть “протишокова палата”, де проводять реанімацію пацієнтів.
“Оскільки я анестезіолог, мої обов’язки – ургентна анестезія, забезпечення прохідності дихальних шляхів, знеболення, гемотрансфузія (переливання крові). І також, за потреби, евакуація. У нас є реанімобіль, в якому можна робити все те саме, що і в операційній.
У клініці є база всіх наших співробітників із групами крові та резус-факторами. Періодично, зокрема безпосередньо перед можливими гемотрансфузіями, ми проводимо всі необхідні обстеження для безпечного переливання. Якщо є потреба у цільній крові – я дивлюся, хто саме підходить, терміново викликаю його по рації та проводжу забір”, – зауважує лікар.
Чіткий графік – це не про мобільну клініку поблизу лінії фронту. Зараз роботи може не бути, а через кілька хвилин вона з’явиться. Тому лікарі завжди напоготові.
Команда мобільної клініки складається з хірургів, травматологів, анестезіологів і середнього медичного персоналу
З особистого архіву героя
“Ми на роботі спимо, на роботі прокидаємося, на роботі працюємо. Все в одному місці. Оскільки стани невідкладні, передбачити чи запланувати їх неможливо. Коли роботи немає – відпочиваємо. Займаємося в імпровізованому спортзалі, бо без фізичних навантажень дуже складно, читаємо книжки”, – ділиться Андрій.
Рятують і військових, і цивільних, оскільки не всі місцеві вчасно евакуюються з гарячих точок. Часто доводиться працювати зі складними випадками: відкритими черепно-мозковими травмами, ураженнями лицевого черепа, грудної клітки, черевної порожнини й кінцівок, політравмами – пошкодженнями двох і більше ділянок тіла.
“Найприємніше у роботі – коли дізнаєшся, що твій пацієнт йде на поправку. У нас поранені не затримуються – стабілізуємо їх і передаємо далі. Якось був пацієнт, вкрай важкий, прізвище якого я запам’ятав. А потім друзі з госпіталя розповіли, що вже йде на реабілітацію. Такі випадки “зворотного зв’язку” дуже цінні”, – каже Андрій.
Робота медика на війні виснажує не лише фізично, а й морально. І тут колеги стають великою підтримкою одне для одного. Але в Андрія ще одна розрада – кава. Він навіть має портативну еспресо-машину, яку завжди тримає при собі.
“Я дуже люблю каву, і її приготування – це мій ритуал. Рецепти в мене класичні, але не профіль смаку зерен. Він залежить від країни походження і методу обробки. Мій найулюбленіший – кислий. Більшість таке не любить – переважно люди п’ють гірку чи шоколадну. А я – навпаки. Колег теж пригощаю, але специфічний смак може їх відштовхувати. Цукор – це моє табу. Якщо хтось його додасть, то повторно вже не пригощатиму”, – розповідає чоловік.
Найбільшою проблемою військової медицини зараз він називає нестачу людей. Якби кадрів було більше, то ротації відбувалися б частіше. Це б частково розв’язало прблему вигорання, яке присутнє у більшості на службі, якщо не у всіх.
“У нашій команді всі вмотивовані, працюють злагоджено. Це дуже надихає і підтримує.
Вигорання – це індивідуально. Але я не думаю, що без нього можливо”, – додає лікар.
У мобільній клініці є декілька операційних і навіть протишокова палата
З особистого архіву героя
“Одних лише здогадок, як все має працювати, не вистачає. Треба вчитися”
Ще під час роботи у дитячій лікарні Андрій хотів отримати другу спеціалізацію – організація й управління охороною здоров’я. Але тоді всі пропозиції були із відривом від роботи. Оскільки працювати замість нього було нікому, плани довелося відкласти.
Та тепер на заваді не стала навіть війна – Андрій подався на програму “Медосвіта для героїв” від медичної мережі “Добробут”. Заповнив анкету й опинився серед 20 обраних.
“Про можливість навчатися мені розповів друг. Знайшов спеціалізацію, яка мене цікавила. Великою перевагою стало те, що близько 70% навчання проводиться онлайн”, – зазначає лікар.
Андрій вирішив отримати другу спеціалізацію – організація й управління охороною здоров’я
З особистого архіву героя
Навчання триває 3 місяці й поділене на модулі – від дослідження законів до роботи зі співробітниками.
“Ці знання допоможуть і в цивільній, і у військовій медицині. Оскільки я старший ординатор у своєму відділенні, на мені є трохи організаційної роботи. Інколи начальнику доводиться від’їжджати – тоді я стаю на його місце. І тоді дуже сильно відчувається, що одних лише здогадок, як все має працювати, не вистачає. Треба вчитися”, – запевняє Андрій.
Наразі він не хоче загадувати, чи повернеться у цивільну медицину після закінчення війни. Каже, що думати про це рано.
“Що б я переніс туди із військового досвіду? Швидкість прийняття рішень і виконання невідкладних маніпуляцій. У багатьох випадках це рятує життя. І також командну роботу. Вона дуже злагоджена, всі знають свою задачу. У цивільній медицині все повільніше. Можливо, ще за рахунок медичної документації, відсутності історії хвороби”, – зауважує Андрій.
Читайте також :
“Я бачив демотивованих лікарів. Не хочу стати таким”. Історія військового хірурга, який мріє колись знову бути цивільним
