Конрад, позивний “Тринадцятий”, — поляк до мозку кісток, уособлення “гонору” як внутрішнього кодексу честі, гідності та непоступливості. Якби він жив за часів шляхти, його легко можна було б уявити вершником із шаблею — волелюбним воїном, який ніколи не схиляє голову перед ворогом.
Сьогодні ж його зброя — кулемет ПКМ, а поле бою — фронти російсько-української війни. Тринадцятий пройшов через важкі бої в Серебрянському лісі, а за участь у боях під Покровськом нагороджений відзнакою “Золотий хрест”.
В Україну Конрада привели особисті причини. Та саме у вирі війни, серед тих, хто приїхав з різних куточків світу, він усвідомив: тут — його місце:
“Я приїхав сюди, щоб змінити щось у своєму житті. До цього у мене не було бойового досвіду. Але пройшов тут гарний курс підготовки і почав воювати пліч-о-пліч із чудовими людьми.”
До того як долучитися до українського війська, поляк встиг спробувати себе в різних професіях. Здобутий досвід сьогодні став несподівано цінним на фронті, де важить не лише влучність стрільби, а й цілий спектр навичок — від швидкого мислення до вміння працювати руками:
“Я працював будівельником, механіком. Займався різними речами. А досвід роботи на будівництві тепер допомагає швидко будувати бліндажі.”
Тринадцятий вперше ступив на українську землю у 2022 році. А в 2023-му став бійцем Другого Інтернаціонального легіону оборони України. Відтоді Україна стала для нього місцем служби й боротьби, а виїзди на батьківщину — лише паузами між ротаціями:
“У мене була одна велика перерва. Треба було розвантажити голову. Ми надто багато пережили, багато побачили, дуже стомилися. Тому мусив повернутися додому.”
Дім зустрічає Тринадцятого теплом і вдячністю. Там розуміють: його боротьба — це не лише про Україну, а й про безпеку Польщі перед загрозою агресора з північного сходу:
“Це добре, коли кожен у моєму місті, всі мої вчителі, знають, звідки я приїхав сюди, і кажуть мені: “Конраде, ти робиш добру справу”.”
Водночас Тринадцятий — багатогранна особистість, яка здатна виражати свої почуття не лише кулями у бік ворога, а й через тонші прояви:
“Моє хобі — це живопис. Живопис і скульптура. Люблю робити складні речі. Ще я люблю читати. Але нині я зосереджуюсь на тренуваннях. Це стало моїм головним хобі.”
Війна навчила Конрада головного — думати і діяти на межі швидкості, коли від секунд залежить твоє життя:
“Ворог хоче тебе вбити першим. Тому ти мусиш швидко рухатись, швидко змінювати позиції.”
Втім кожен його вихід — це гра з небезпекою. Кожна місія — виклик, де виживання залежить не лише від власних якостей, а й від довіри, злагодженості та підтримки побратимів і посестер:
“У мене минулого разу була дуже важка місія. Я схуд десь на сім кілограмів. Доводилося багато бігати. Але все добре. Ми вижили. Нас вивозили хороші водії.”
Для Тринадцятого війна має обличчя — це люди поруч. Саме вони тримають його в строю, коли сили на межі. Бо врешті-решт на війні життя часто залежить від надійного плеча поруч:
“У нас справді хороший колектив. У нас хороші командири. У нас хороша підготовка. Так, тут добре. Це все моя родина. Це не просто друзі — це сім’я.”
Тому Конрад найбільше цінує вірність і надійність. Військову справу можна опанувати з часом — через навчання й бойовий досвід. Але справжня відданість не приходить із наказом — її кожен виховує в собі сам:
“Нам потрібні гарні воїни. Хороші, адекватні люди. А не тіктокери, які розривають контракти й бігають по підрозділах. Якщо приходиш до нас, то залишайся з нами. Ми станемо для тебе сім’єю.”
У вирі війни такого масштабу думати про майбутнє непросто. Та для поляка це не тягар, а джерело сили. Невідомість не лякає — вона мотивує залишатися й боротися саме тут, де кується його віра в завтрашній день:
“Ми не знаємо, що буде далі. Саме тому я тут. Я знайшов тут свого Бога. Я знайшов тут свою країну. Я знайшов тут свою честь.”
Водночас Тринадцятий відчуває відповідальність донести до своїх співвітчизників просту істину: загроза з боку росії — реальна й неминуча. Відсидітися чи перечекати не вдасться. Саме тому, переконаний Конрад, потрібно діяти й підтримувати Україну, адже істина, сформульована ще Єжи Ґєдройцем, залишається актуальною: без незалежної України немає незалежної Польщі:
“Поляки, прокиньтеся, нарешті. Весь світ у біді. Тут гинуть наші брати. Нам просто треба прокинутися заради наших братів і сестер.”
Дізнатися більше про те, як живуть та воюють Легіонери Вільного Світу, а також доєднатися до хоробрих, можна на офіційному сайті: https://ildu.mil.gov.ua/uk
Текст: Дмитро Толкачов
