Участь іноземних добровольців у війні за незалежність України – це не лише про бойову роботу, тактичну медицину чи логістичні завдання. Доброволець із Бразилії на позивний “JC” сьогодні виконує непросту і надзвичайно важливу місію. Він рекрутер. Воїн добре знає, якими якостями повинен володіти кандидат для проходження служби, що розповісти та порадити майбутнім колегам. Адже у нього за спиною досвід жорстких бойових зіткнень із російськими окупантами в урбанізованій місцевості Бахмута, палаючий берег річки на Херсонщині та лінія оборони у безкрайніх полях Запоріжжя.
– Я родом із Бразилії. Приїхав до України у 2023 році, тому що мій український друг, який працював зі мною в одній компанії, запросив мене, – розповідає JC. – Моє перше враження про Україну – хвилювання та стурбованість через російське широкомасштабне вторгнення. Тоді я вирішив посилити свій досвід, щоби допомогти українському війську.
Добровольця вразило ставлення друзів, які чекали його, попри початок активних бойових дій, та відношення українців до іноземних добровольців загалом:
– Люди в Україні дуже привітні і, в основному, коли вам щось потрібно, вони намагаються допомогти. Не має значення, з якої країни ви приїхали, але вони знають, що ви приїхали, аби допомогти, і ставляться відповідно.
Доброволець ще до приїзду в Україну володів бойовим досвідом, виконуючи місії у складі миротворчого контингенту:
– Моя перша війна була у Косові. 1999 рік, коли я отримав досвід міжнародної співпраці. Ви можете бачити, що ця війна дуже відрізняється. Зараз у нас є дрони, нічне бачення, тепловізори. Це дуже цікаво, я думаю, що це урок для всіх армій у світі, демонстрація, як можна використовувати нові технології. Сумно, що вони застосовуються для знищення.
Після вступу до лав Збройних Сил України JCодразу потрапив у саме пекло:
– Мій перший досвід на передовій в Україні – бої за Бахмут. Це було як“Ласкаво просимо до України”. У тому сезоні ми були дуже агресивними. Починаємо просуватися вперед по позиціях. А росіяни розмістили там всю артилерію, щоби захищатися, бо ми просунулися вперед на кілометри. І тоді ми бачимо, як нам чогось не вистачає в бою. Логістика не встигає. Я не хвилювався про бій один на один з ворожою піхотою. Нас більше турбували дрони. Бо вони знаходять тебе де завгодно, куди б ти не пішов. Неважливо, ніч це чи день: вони точно знають, де ти знаходишся. Тоді вони скидають на нас гранати, працюють міномети та дрони-камікадзе. Там було важко. Для мене Бахмут – перший досвід у штурмовій частині. Я точно знаю, скільки життів втрачається за таких умов. І ми зберігаємо цю пам’ять для себе. А потім ти намагаєшся рухатися вперед. Але ця битва була дуже важкою.
Після боїв за Бахмут та відновлення підрозділ, у якому воював JC, передислокували для виконання завдань на південному театрі бойових дій:
– Ми діяли поблизу Херсона, захищали берег річки. І ми робили все, що могли в тій ситуації, тому що переправитися через річку нелегко, особливо коли ворог чекає нас на іншому боці. Потім ми воювали у Запорізькій області. Це була оборонна лінія в полі.
JC не приховує від родини, де знаходиться і чим займається. Близькі його підтримують:
– Я розмовляю з братом щотижня. Він просто каже: “Залишайся живим і роби свою роботу”.
Доброволець застерігає від недооцінки чисельності та можливостей противника, а Війну за Незалежність України порівнює з поєдинком Давида і Голіафа:
– Коли росіяни наступають, ми бачимо, скільки у них людей і яку силу вони мають. І тоді розумієш, що у них велика країна, у них велика армія. Але український захисник сам по собі дуже сильний. Він уміє добре працювати з різним спорядженням. У нас кваліфікований персонал. Це як Давид і Голіаф. Ми просто намагаємося захищати себе і зберегти всіх у безпеці, повернути додому. Військовий колектив під час виконання завдань – це як родина. Але ситуація дуже складна. Дуже непросто за таких умов вижити і захистити побратимів.
Відкрито висловлюючись про складність бойових завдань і складну ситуацію на фронті, ветеран також застерігає від надмірного страху чи переоцінки противника:
– Це не важкий ворог. Просто у них більше людей і більше техніки. Вони використовують багато практичних речей. Ми повинні розвиватися і зростати в технічних і логістичних питаннях. За солдатом стоїть багато-багато роботи, передусім – логістика. Армія – це як компанія. Чим більше людей це зрозуміють – тим ефективнішою вона буде. Нам потрібно змінити мислення для майбутнього української армії. Нова тактика, нове обладнання та нове бачення війни. Тоді у радянській війні, як її ведуть росіяни, виграти буде легко. Знаєте, хтось сказав, що російська армія не сильна, але довга. Так, це правда. Армія у них не найкраща. Вона велика, але не найкраща. І коли кажуть, що сьогодні російська армія “не друга армія у світі, а друга армія в Україні”, – це теж правда. Але нам потрібна сила. Нам потрібно більше людей і більше обладнання.
Дізнатися більше про те, як живуть та воюють Легіонери Вільного Світу, а також приєднатися до хоробрих, можна на офіційному сайті: https://ildu.mil.gov.ua/uk
Текст: Володимир Патола
