2 Інтернаціональний легіон оборони України – унікальний підрозділ. Особовий склад представлений добровольцями понад 35 країн. Спілкування та управління більше нагадує сучасний “team building” топової компанії, аніж традиційні у війську відносини навколо жорсткої субординації. Бойовий шлях не залишає сумнівів та не потребує рекомендацій. Битва за Київ, райони Лисичанська, Бахмута, Покровська, Серебрянське лісництво. Запеклі оборонні бої, штурмові операції, дії на території противника, включно зі знищенням ворожих спецпідрозділів.
Звісно, війна – не легка прогулянка, а жорстокі битви не обходяться без болючих втрат і героїчних вчинків. Коли ворога знищують, попри критичну перевагу, а побратима прикривають до останнього подиху. Тому що Легіон – велика інтернаціональна сім’я, де кожен знає один одного, як себе, і підтримує один одного, чим може. Невдовзі після цієї розмови підрозділ знову вирушив до району бойових дій. Зараз його воїни – легіонери вільного світу – своєю зброєю та хоробрістю знищують сучасну інкарнацію давнього світового зла і творять історію. Нову історію незламної України та мирне майбутнє безпечної Європи.
Пропонуємо Вашій увазі інтерв’ю з командиром 2 Інтернаціонального легіону оборони України майором Олександром Якимовичем.
– Розкажіть про свій життєвий шлях та військовий досвід.
– Протягом 25 років я займався бізнесом. Доволі успішно. На початку 2023-го року прийшов служити. Доля звела мене з нашим Легіоном. Знання англійської та організаційні здібності фактично відіграли ту роль, що мене сюди прийняли.
Після двох тижнів у пункті постійної дислокації я вже поїхав з тактичною групою Легіону на Схід. Там спочатку служив у штабі. Колишній командир Легіону побачив у мені потенціал і запропонував стати начальником штабу.
Ми працювали у Серебрянському лісі. І в кінці травня – на початку червня 2024-го року так склалося, що попередній командир захворів, і, я був призначений тимчасово виконуючим обов’язки командира під час його хвороби. Це був період активних дій. Ми гідно разом з попереднім командиром його пройшли. Потім був Часів Яр, Покровськ.
– Ці населені пункти асоціюються з жорстокими боями та важкими умовами. Що для вас особисто та для молодших командирів було найскладнішим?
– На це питання складно відповісти, тому що на війні немає нічого легкого.
По-перше, у нас інтернаціональний підрозділ. Командування хлопцями з 30 країн, з різною мовою, культурою, ментальністю – це окрема складність. Крім того, всюди, де ми були, важкі напрямки з активними бойовими діями. Потрібно було багато комунікувати з бригадами, нашими суміжниками, організовувати роботу різних служб, управляти боєм.
Це непросто, враховуючи, що працюєш з іноземцями. Але ми вибудовували нашу систему роботи і досить успішно виконували бойові завдання. Як в Серебрянському лісі, так в районах Часового Яру та на Покровському напрямку.
– Які місії Вам найбільше запам’яталися?
– У районі Часового Яру нам визначили завдання провести штурмові дії будівель, які знаходяться в лісі. Щоб потрапити у цей ліс, треба було подолати полем близько 400 метрів. І це все в умовах постійного інтересу противника, активних дій, дуже високої інтенсивності застосування ворожих FPV-дронів.
Наші хлопці успішно це зробили. Вони “затягнулися” в ліс, зайняли будівлі, зачистили їх і закріпилися там. Причому, під час цих штурмових дій у нас навіть ніхто не отримав поранень. Все було зроблено чітко, згідно з планом. Це були колумбійські хлопці, які виконали завдання “на п’ятірку”.
Що стосується Покровського напрямку, то ми виконували завдання у смузі оборони. Фактично за два місяці у нас були мінімальні втрати, попри дуже активну роботу артилерії, мінометів, і дронів. Покровський напрямок останнім часом був найбільш складний і з найвищою інтенсивністю бойових дій. Але ми втримали наші позиції. І хлопці показали себе дуже добре. Коли, наприклад, треба було знаходитися на позиціях 12 днів замість п’яти, як планувалося, – вони це витримали.
Ми відбили штурми, тому що на початку нас дуже активно штурмували. 11 штурмів, тільки як ми зайшли в район, у наші три посадки.
– Які сильні сторони чи особливі потреби є у легіонерів, зокрема культурні, релігійні?
– Почну зі священника. У нас є капелан. Це яскрава особистість. Він сам з Бразилії. З Української церкви у Бразилії. Він у нас дуже позитивний. Хлопці його люблять, і, фактично, він закриває всі питання віри для представників усіх конфесій.
Читайте також: “Падре”: Капелан з Бразилії захищає Україну:
Звісно, ментальність накладає свій відбиток на специфіку роботи. Наприклад, латиноамериканці, у нас їх зараз більшість, – це хлопці, які не люблять сидіти на одному місці. Вони люблять активні дії, і для них, не проблема вийти з окопу та вступити у стрілецький контакт безпосередньо з противником. Не сидячи в окопі, а назовні. У цьому немає проблеми. Але сидіти без руху на позиціях їм досить складно, якщо це довго.
Є багато нюансів. Зокрема у смакових уподобаннях. Кухня українців, латиноамериканців, європейців та представників інших регіонів відрізняється. Це ми також завжди маємо враховувати, і в нас фактично окремо готується раціон для українців, європейців та латиноамериканців.
Скажімо, американці до нас часто приходять зі спецпідрозділів. Це досвідчені військові. Але окопної війни у світі не було, починаючи з Другої світової і до цих пір. А в нас це окопна війна. І люди, які до нас приїжджають, в основному мають бойовий досвід участі у спецопераціях. Навіть в Іраку, Афганістані американці використовували переважно спецвійська. Це, звісно, накладає свій відбиток. Люди “заточені” під активні дії а не оборону в окопі. Але так склалося, що останні наші місії якраз полягали в оборонних діях.
– Які особливості бойової підготовки у Легіоні?
– Звичайно, дуже важливо постійно підтримувати бойові навички. Коли ми заходимо в район – одразу знаходимо або облаштовуємо самі полігон. І ті хлопці, які не на позиціях, не виконують бойові завдання, – або відпочивають, або тренуються. Тобто ми розділяємо час між ротаціями таким чином, щоби вони встигли відпочити, але, обов’язково – і потренуватися. У нас є дуже досвідчені професійні інструктори, які постійно з нами знаходяться на бойових. Вони і підтримують навченість особового складу. Окрім того, війна постійно міняється. Тому життєво важливе значення має саме актуальний досвід інструкторів.
Зараз війна дронів. Потрібно розуміти, що дрон – це не панацея. Ніхто не відміняв роботу артилерії, піхоти та інші фактори. Хоча, наприклад, розвідка повністю змінилася з появою відповідних дронів. Вони постійно дають інформацію, постійно у повітрі, як ворожі, так і наші, дружні. Відповідно, вся робота базується на постійному спостереженні.
Робота піхоти теж дуже сильно змінилася. Зараз необхідно будь-яку позицію закривати зі всіх сторін від FPV, робити накриття та маскування набагато якісніше, ніж це вимагалося раніше.
З іншого боку, свого часу, коли були проблеми зі снарядами для артилерії, – дрони прийшли на допомогу. Вони стають ефективнішими для контрбатарейної боротьби, для ураження дальніх цілей.
Техніка змінюється дуже високими темпами і змінює поле бою. Зараз, наприклад, наземні дрони ще не отримали такого сильного розвитку, але це лише питання часу. У них є свої суттєві переваги. Це, по-перше, вантажопідйомність. Яким би потужним не був повітряний дрон, “Вампір” чи інший, усе одно він не зможе підняти таку вагу, яку несе наземний дрон. Частка застосування наземних дронів буде збільшуватися. У якості логістичних дронів, для доставки БК, провізії, для медичної евакуації і, власне, у якості наземних дронів-камікадзе. Це питання на часі.
– Будь-який управлінський процес пов’язаний зі стресом. А війна – це стрес в квадраті. Як відбувається управлінський процес на війні?
– По-перше, між командиром і підлеглими має бути абсолютна прозорість. Ми намагаємося слідувати стандартам НАТО і їхнім процедурам прийняття військового рішення. При отриманні завдання я збираю всіх командирів і ми разом знаходимо методи та плани, як це завдання виконати. Це завжди декілька варіантів. Потім обирається найкращий, і таким чином ми працюємо далі. Крім того, аж до кожного солдата, хлопці повинні мати повну інформацію.
Читайте також: “Командири завжди були з нами чесними”, Єшуа, воїн 2 Інтернаціонального легіону оборони України. https://ildu.mil.gov.ua/uk/news/komandyry-zavzhdy-buly-z-namy-chesnymy
Ми даємо інформацію хлопцям, які виходять на позиції, безпосередньо до відділення. Дані про суміжників, де противник, які є особливості конкретного завдання. Повною розвідувальною інформацією забезпечується кожен солдат. І коли людина чітко усвідомлює своє завдання, ризики, всі обставини, це завдання простіше виконати. Крім того, коли хлопці максимально обізнані, то і командувати ними легше, тому що не треба пояснювати дуже багато всього через радіостанцію. Вони вже все знають.
Це специфіка як роботи з іноземними добровольцями і, в принципі, специфіка нашої роботи. Прозорість, коли кожен наш боєць має бути абсолютно обізнаний у всій обстановці, яка є в районі виконання.
– Чи є у вас мобілізовані військовослужбовці, хто проходить службу в Легіоні, як ці люди взагалі, потрапляють у підрозділ і чому?
– У нас є українці в наших піхотних підрозділах, в ротах, але в основному – це іноземці. Вони до нас потрапляють через рекрутинг, який ми проводимо безпосередньо. Так само в Сухопутних військах є 4 Легіон, який є навчальним центром. Вони теж проводять рекрутинг, і потім військовослужбовці потрапляють до нас після проходження базової військової підготовки.
Крім того, у нас є свій сайт, де розміщена форма для заповнення анкети і воїни з інших частин можуть так само звернутися до нас з питанням переведення, а вже наші рекрутери з ними зв’яжуться та допоможуть владнати формальні питання. Також українці, кандидати для проходження служби або мобілізовані військовослужбовці, мають можливість до нас потрапити, зберігаючи статус призваних по мобілізації, якщо у них є таке бажання і якщо вони хочуть служити саме в нашому Легіоні.
Тобто усі, хто до нас потрапляє, це виключно добровольці. Що іноземці, що українці. Навіть, якщо українці мобілізовані, то вони все одно потраплять до нас тільки за власним бажанням. Усі новоприбулі беруть ключову участь у визначенні майбутнього місця своєї служби. Цим ми відрізняємось від інших підрозділів, тому що у нас зовсім інша мотивація. Люди самі прийшли, вони самі захотіли у нас служити. Відповідно, наші відносини всередині колективу, з командирами, хлопців між собою, формуються під впливом цього фактора. Він накладає відбиток фактично на все життя нашого підрозділу.
– Хто потрібен зараз у 2 Інтернаціональному легіоні оборони України? Які люди, з якими якостями? Що ви можете їм запропонувати?
– Ми, звичайно, набираємо піхотинців. Але це не просто піхотинці для оборони лінії в окопах. Адже з самого початку Легіон створювався як підрозділ для виконання спеціальних завдань. І, відповідно, це зовсім інша робота. Ми запрошуємо хлопців, які хочуть активних дій.
Ми забезпечуємо дуже високий рівень підготовки, але він вимагає від людей повної самовіддачі, сконцентрованості, значних фізичних зусиль. На виході вони матимуть ті навички, які дають не всі підрозділи та не кожен вишкіл.
Крім того, ми зараз набираємо командирів відділень, командирів взводів – українців. Хто виявить бажання займатися активними діями, то, власне – запрошуємо до нас, і це буде дійсно цікава робота.
Знання іноземної мови ми вітаємо. Дуже добре, якщо воно є, але це не обов’язково. Головне, щоб людина мала внутрішній стержень і могла комунікувати Тому що ми працюємо на комунікації. Взаємодія – це найголовніше на війні. Ну а далі ми всього навчимо.
Був випадок, коли наш боєць заблудився під час ротації і пройшов пішки 25 кілометрів в умовах поля бою з кулеметом до місця розташування свого підрозділу. Підготовка і сила характеру дозволили йому дістатися цілі. Причому, перші кілометри ти фактично не йдеш. Декілька метрів пройшов, знайшов укриття, оцінив обстановку, і тільки потім можеш рухатися або змушений чекати. Це в умовах замінованої території, активності дронів, які бачать усе з повітря, артилерійського, мінометного, а нерідко і стрілецького вогню, який часом не дозволяє підняти голову. Боєць не просто вижив і доніс кулемет – через дві доби він відпочив та був готовий повертатися на позицію.
Коли ми були на Тернах, група готувалася на стандартну ротацію. Але прийшло завдання терміново зайняти одну із сусідніх позицій, де противник вів активні штурмові дії. Ворог відступив, суміжники відбили атаку, але, на жаль, ціною важких втрат. І нам необхідно було допомогти їм втримати цю позицію до підходу резервів.
Я тоді прийшов до хлопців (це були колумбійці) і кажу: “Необхідно виконати таке завдання, але це небезпечно. Нас 100% будуть штурмувати. Потрібно допомогти і протриматися”. Хлопці без жодних вагань погодилися. Треба розуміти, що у порівнянні зі стандартною ротацією на добре укріпленій знайомій позиції, куди вони збиралися, це завдання передбачало значно вищий ризик та гарантовану участь у бою високої інтенсивності. “Дайте нам ще два кулемети, два ящики гранат, і ми готові”, – такою була відповідь. Вони виконали завдання: відбили ворожі штурми і протрималися. От такі люди служать і воюють у 2-му Інтернаціональному легіоні.
Читайте також: Боєць 2 Інтернаціонального легіону “Танос”. Прикордонник з Колумбії захищає Україну https://ildu.mil.gov.ua/uk/news/prykordonnyk-z-kolumbiyi-zakhyshchaye-ukrayinu
– Які зразки озброєння застосовуються Легіоном?
– Зараз основне стрілецьке озброєння у нас – чеські штурмові гвинтівки BREN 2, калібру 5,56 мм. Це зброя високого рівня, сучасна, точна, Коли робиш перші постріли – одразу відчуваєш, наскільки гвинтівка відрізняється від радянських зразків. Також ми використовуємо американські автоматичні гранатомети МК-19. Вони добре проявили себе у цій війні та рекомендацій не потребують. Для доставки вантажів і медичної евакуації в умовах поля бою маємо американські бронетранспортери М-113.
– Що плануєте, на найближче майбутнє?
– Навчання особового складу, доукомплектування технікою. Передусім – броньованою та легко броньованою. І, звісно, бойову роботу заради Перемоги та мирного неба після неї.
– Чим особисто Ви будете займатися після війни?
– Продовжу свій бізнес. Але спочатку хочу з сім’єю десь далеко поїхати на відпочинок. Проте до цього ще треба дожити. Думаю, війна закінчиться не так швидко, як нам хотілося б.
– Що особисто для Вас Легіон?
– Легіон? Це сім’я. Ми знаємо один одного, як себе. У нас немає якоїсь особливої дистанції між офіцерами, сержантами та солдатами. Звісно, на службі підтримується субординація в розумних межах. Але у нас дружні відносини. Ми всі абсолютно на одному рівні і розуміємо один одного. Намагаємося допомогти один одному, чим можемо. Коли я тільки прийшов сюди, потрапив у цю атмосферу, – одразу зрозумів, що тут усе буде добре. І тепер намагаюся таку саму атмосферу підтримувати зараз.
У нас є хлопці з важкими пораненнями, які фактично вже не мали б служити, але вони знову просяться до нас. І ми намагаємося по мірі можливості знаходити посади, брати їх у якості інструкторів. Тому що це досвідчені, професійні бійці.
Запрошуємо всіх бажаючих, усіх, хто хоче служити в інтернаціональному середовищі, мати цікаву роботу з цікавою командою, з сучасними зразками озброєння, хто хоче пройти реальну підготовку, до наших лав. Ми обіцяємо прозорість, абсолютну підтримку, яскраву роботу і дружній колектив.
Спілкувався Володимир Патола
